Як ми повідомляли у минулому номері газети, у нас з’явилась можливість вручити нагороду конкурсу «Люди справи» за підсумками 2024 року — статуетку «Садівник» та диплом — Дмитру Самофалову. Вручити особисто, коли Дмитру нарешті вдалося знайти можливість завітати до редакції.

Нагадаємо читачам: Дмитро Самофалов у довоєнному житті — дитячий хірург, був, зокрема, начмедом Одеського обласного центру екстреної медичної допомоги і медицини катастроф, очолював Південне регіональне представництво НСЗУ, а потім і всю службу. Кандидат медичних наук, доктор наук з державного управління. З 2022 року — військовий хірург, майор медичної служби. Саме в цей період діяльності журі конкурсу визнало його переможцем. До нас, у «Вечірню Одесу», Дмитро Самофалов завітав уже в якості керівника департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України.

Ми показали гостю наш музей. Виявилося, що сім’я завжди передплачувала «Вечірню Одесу» — приємно! За журналістською звичкою, не відпустили Дмитра без того, щоб не поставити йому кілька запитань і взагалі поспілкуватися з очільником департаменту охорони здоров’я Міноборони.

Дмитро розповів про щойно пройдені ним курси ASSET — поглибленої підготовки хірургів та операційних сестер від Американського коледжу хірургів.

— Наразі 200 хірургів в Україні пройшли підготовку на цих курсах. В американців це обов’язковий курс для будь-якого військового хірурга. Зараз ми у спів­праці з американським коледжем хірургів, за під­тримки Aspen Medical USA, благодійного фонду Razom for Ukraine, який базується в США і серйозно працює тут з нами, нарешті спромоглися проводити навчання в Україні, раніше ці курси для наших хірургів працювали у Варшаві. Курси дорогі, але для нас — за спонсорські гроші. Для себе вирішив, що маю володіти тими ж навичками, які повинні бути у військових хірургів.

— Цей проєкт має якісь рамки, скільки ще хірургів можна навчити?

— Як домовимось. На початку серпня в Орландо відбудеться величезний форум по військовій і екстреній медицині. І там, звісно, знову будуть спонсори. Я їду туди як делегат від України, доповім про наші здобутки за рік. І буду просити про підтримку надалі цього проєкту. Ми реально розуміємо, що таких підготовлених хі­рургів треба не 200, а тисячі. Той курс, що проходив я, окрім американських, вже вели і українські інструктори. Працюємо над тим, щоб взагалі організувати в Україні філію і викладати повністю силами наших інструкторів. Але про це пізніше…

Поцікавились ми під час розмови: як працює  департамент охорони здоров’я саме в Міноборони?

— Формує політику в охороні здоров’я однозначно Міністерство охорони здоров’я. Але це структура, яка має думати про всю країну і не в змозі думати про певні особливості, — розповів Дмитро Самофалов. — У 2022 році, коли почалася повномасштабна агресія, Міністерство охорони здоров’я видало чудовий наказ по наданню допомоги важко травмованим пацієнтам, пораненим. І там були прописані загальні правила переливання крові. Але наші лікарі знаходяться в дуже спеціальних умовах і потребують інших правил, які вписуються в загальні правила країни. Задача департаменту — написати такі правила, щоб цю кров можна було перелити так близько до місця поранення, як це тільки можливо, у стабілізаційному пункті. А стабілізаційний пункт — це не те саме, що будь-яка лікарня, навіть лікарня в зоні бойових дій. Стабілізаційний пункт не має постійної адреси, не завжди має нормальну електрифікацію, тільки на генераторах.

— До того ж ми опікуємось ще такою частиною медицини, яка не пов’язана з людьми з медичною освітою, — продовжує наш співрозмовник. — Наприклад, те саме накладання турнікета. Людину поранили в зоні бойових дій. Поруч з ним не буде лікаря, не буде санітара, як у кіно про Другу світову війну. У нас дуже широка так звана кіл-зона, 20 кілометрів, і ніхто не притримується ніякого гуманітарного права. Наші червоні хрести — це додаткова ціль для ворога. Вчити лікаря 10 років, а потім що? Відправити в цю кіл-зону, де він буде мішенню №1? Поки він накладатиме якісь там жгути, чи навпаки проводити те, що називається конверсія жгута, надавати якусь медичну допомогу, його вб’ють стовідсотково. Сучасний медик, бойовий медик, лікар, якщо відправити його на поле бою, живе лічені хвилині. Тому нам треба написати такі правила, щоб людина не просто без медичної освіти, а навіть без розуміння медицини, могла надати доволі складну допомогу. Щоб кожен міг це зробити, максимально кожного навчити надавати допомогу собі і своєму побратимові, щоб врятувати життя, кінцівки, зір. Це основні задачі військової медицини.

— Ви вже торкнулися цієї теми, скажіть, будь ласка, а що робиться для того, щоб захистити медиків на передовій.

— Ворог цілеспрямовано полює на медичний транспорт, евакуаційні групи. Звісно, немає зараз червоного хреста на машинах. Ми з початку війни намагалися навпаки його малювати, коли я ще був хірургом і начальником передового хірургічного відділення. Але малювали недовго.

Більш того, я вам скажу, з особистого досвіду, в 2023 році ми стояли в Херсонській області, тоді всі ці дронові речі тільки розвивалися, і ми реально бачили, як на нас тренуються вороги. Відправляли дрон і кидали в цивільний двір. Туди викликали бригаду Швидкої допомоги, і вони починали полювати на неї. Ранили фельдшерів, водіїв. Мені декілька разів доводилось з моєю групою евакуювати поранених цивільних медиків з місця, де на швидку була атака дронів. Багато що використовується зараз для захисту. Для евакуації   з місця поранення навіть, по суті, не потрібен бойовий медик.

Зараз все більше і більше евакуацій за допомогою роботизованої техніки. Це дрони, по суті. Але не летючі, а ті, що їздять. Зараз їх дуже активно використовують з обох сторін. Але поки що лідерство все ж таки за Україною. Ми маємо ці роботизовані комплекси, які доставляють їжу, воду, медикаменти. Не до поранених, а взагалі логістично. В Україні є виробництво. По певних позиціях ми обганяємо наших закордонних партнерів.

І друге питання, яке зараз розвиває наш департамент. Це так зване продовжене надання допомоги пораненому на полі бою. Якщо розуміємо, що його неможливо евакуювати, ми відправляємо до нього дронами, не наземними, а звичайними, медикаменти, їжу, антибіотики, маємо досвід відправки навіть крові.

Так розмова зайшла про переформатування медичної підтримки взагалі. Зараз продовжується корпусна реформа, і українське військо переходить на армійські корпуси. Передбачається, що в кожному ар­мійському корпусі має бути медичний батальйон. І, як зазначив Дмитро, в деяких корпусах вони вже є, процес створення триває.

— Медичний батальйон — це не нова вигадка. Вони існували і в Радянському Союзі, і є у наших партнерів. Справа в тому, що українське військо було скорочене в умовах мирного часу, а у 2022 році виросло в 4—5 разів, в той же час медичну структуру не змінювали. Сучасна війна потребує, щоб армійський корпус мав свою логістику, своє планування і свою медицину. Легкі і середні травми — лікувати на рівні медичних батальйонів. А важких пацієнтів слід направляти у військові госпіталі — зразкові центри щодо бойової травми.

Дмитро Самофалов розповів про намір департаменту створювати центри крові, і в Одесі також — очі­кують ухвалення  міською радою від­повідного рі­шення про виділення приміщення.

— Є чудово працюючі цивільні центри, але треба мати центри крові ЗСУ, щоб забезпечити логістику крові, максимально коротку, і обсяг, — зазначив Дмитро. — Створюючи центри крові, ми співпрацюємо з командуванням медичних сил Збройних Сил України, Українським центром трансплант-координації, а основним драйвером цього проєкту є Ірина Солошенко з благодійного фонду «КОЛО». Саме вона тісно співпрацює з урядом Іспанії, там уже закупили обладнання. Тепер треба приміщення, щоб його встановити.

— Скажіть, Дмитре, що ви хочете важливого зробити в якості керівника департаменту охорони здоров’я Міноборони?

— Я розумію, що в департамент може прийти інша команда, і я повернусь до війська, але хочу зробити кілька важливих речей. По-перше, повністю поміняти філософію військово-лікар­ської експертизи, яка наразі базується на діагнозах, а має перейти до оцінки функціональних станів людини. Це моя точка зору, а не міністерства, зауважу. По-друге, створити медичні батальйони в кожному ар­мійському корпусі, це наближає медичну допомогу до кожного військовослужбовця і відповідно зменшує інвалідизацію і втрати життів. По-третє, департамент відповідальний за збір геномної інформації, я хочу, щоб всі методи ідентифікації були реалізовані. Військові у США здають відбитки пальців, знімок зубів та частки епітелію зі щоки. Кожен! Звісно, Україна мала це зробити ще у 2014-му. Сьогодні діє закон про збір геномної інформації (епітелій щоки). Що зроблено: є нормативна база, створено підрозділ в Міноборони, який збирає епітелій. Відібрали за рік геномну іформацію у 50 відсотків військовослужбовців. Ми створили склад з певними умовами і специфічним механізмом обрахунку — доступ обмежений, зразки за номерами. Якщо людина зникає безвісти, то МВС за вдповідною процедурою подає запит і в цьому випадку отримує генетичний матеріал для внесення у пошукову базу. Є інший спосіб — відбитки пальців, укладаємо меморандум з американською ор­ганізацією щодо цього. Це моя третя амбітна ціль.

Дмитро говорив про велику допомогу міжнародних партнерів і волонтерських організацій, зокрема проєкти побудови навчально-симуляційних центрів з військової медицини, придбання для наших військових 400 тисяч індивідуальних аптечок, передачу броньованих автомобілів для медичної евакуації. Наостанок запитали, чи скучив він за операційним столом?

— Скучив. Розумію, що політичний вік непередбачуваний і недовгий. Намагаюсь підтримувати свої хірургічні навички, треную руки і голову.

Дора ДУКОВА.
Фото і відео «ВО».