Продовжуємо знайомити з учасниками відбіркового туру міжнародного творчого змагання під назвою Slamovision, який об’єднав поетів із міст літератури ЮНЕСКО (попередня публікація була у номері за 9 липня). Нагадаємо, що у минулому році Одеса вперше взяла в ньому участь. Незабаром знову розпочнеться від-бірковий тур, який визначить представника від нашого міста у цьому році.

Одним із яскравих виступів минулорічного відбіркового туру став виступ поетки під творчим псевдонімом Синьоока.

Знайомтесь: Анастасія Птіцина, їй 19 років. Народилася в Одесі, студентка філологічного факультету ОНУ ім. Мечникова та Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв. Брала участь, була фіналісткою та переможницею літературного слему від LitSlamUА, слемах від «Оголених поетів», у 2022 році посіла 1-е місце на конкурсі «Віршометрія». З дитинства займається акторською майстерністю, пише як вірші, так і прозові тексти.

— Перший слем, на якому мені довелося виступати, відбувся завдяки організації «Оголені поети» у 2022 році, — розповідає Синьоока. — Саме тоді я і закохалася у формат слему. Вирішила долучитися до Slamovision, тому що мені подобається брати участь у різних викликах.

— Чим для вас відрізняється слем-поезія від «традиційної» письмової поезії — у процесі створення, у взаємодії з аудиторією, у призначенні?

— Особисто для себе я зробила висновок про відмінність слем-поезії від «традиційної» ще на перших слемах. Слем-поезія для мене має бути експресивною не тільки у виконанні, а й у змісті. Добре, якщо тема є провокаційною чи містить багато яскравих і контрастних емоцій. Вона часто є «дієвою»: коли ти не просто читаєш вірш, а можеш його показати, зіграти, втілити у рухах і жестах. Призначення слем-поезії полягає в тому, аби захопити увагу слухача, зацікавити та здивувати його чимось неочікуваним. На мою думку, у виконанні саме «слемівських» віршів дуже важливо гратися із образом, зовнішнім виглядом, аби все мало гармонійний та концептуальний вигляд. Іноді я одразу пишу вірші спеціально для слемів, а іноді просто пишу, не знаючи, чи зрештою вірш підійде. Проте завжди намагаюся поставитись до цього вибору серйозно.

— Яка головна тема чи ідея вашого виступу, і чому саме зараз вона є для вас важливою?

— Головна ідея не тільки моїх виступів, а й усіх моїх віршів — поезія може бути різноманітною. Не в плані віршових розмірів та стилів, а у плані наповнення, подачі, змістів. Я хочу довести людям, що поезія — це сучасно, модно і цікаво. На жаль, у багатьох досі присутня стереотипна позиція щодо віршів, але моя мета — показати, що сучасна поезія здатна дивувати, захоплювати, надихати й мотивувати. Я намагаюся писати про особисті й актуальні проблеми, аби під час мого виступу на сцені глядачі могли побачити себе, щось переосмислити та відрефлексувати. Для мене це важливо, бо я часто стикалася із осудом, коли говорила про свої захоплення: люди називали їх нудними та застарілими. Але я поставила собі за ціль довести протилежне.

— Які очікування або надії ви маєте тепер, після виступу одеської поетеси на сцені Дубліну: для себе, для одеської літературної спільноти, для ролі поезії в суспільстві?

— Хочеться, аби нас почули. Говорити можна і треба багато, але чи почують тебе? Мені здається, що у воєнний час, як ніколи, важливо вириватися на світові, європейські арени, показувати, що ми тут є, що ми боремося, що ми творимо всупереч усьому, що відбувається. І що наша культура, наше сучасне мистецтво нічим не гірше за будь-яке інше. Я безмежно захоплююся українськими, а особливо одеськими поетами, і хочу, аби мої почуття розділив і весь світ.

— Що для вас означає говорити вірш уголос? Чим відрізняється поет, який пише, від поета, який стоїть перед людьми?

— Для того, аби прочитати вірш перед аудиторією, потрібна неабияка сміливість. Адже у цей момент ти постаєш перед глядачем оголеним, розпатраним — до невимовного щирим. Ти маєш не тільки вірити у те, що пишеш, а й вірити у те, про що говориш. Тут не можна сховатися за аватаркою чи нікнеймом — доводиться показувати себе, вивертати навиворіт і сподіватися, що глядач повірить тобі. Потрібно працювати не тільки над формою та змістом, а й розвивати ораторські, акторські навички, мати гарну дикцію і не боятися відпустити себе.

— Як відчуваєте свою відпо-відальність як поетеси зараз, у цей історичний момент для України? Чи поезія має силу щось змінити, чи вона змінює лише тих, хто її пише та читає?

— На мою думку, поезія може багато чого змінити. І тому кожен поет має відповідально ставитися до своєї творчості. Навіть якщо не говорити про глобальні речі, лише один вірш може змусити глядача або читача про щось замислитися, наштовхнути на рефлексію, аналіз свого життя чи конкретної ситуації. Ми, повсякчас заклопотані, живемо у складному світі, коли немає часу на зупинитися і подумати. А поезія якраз-таки і дозволяє цьому здійснитися. І коли талановитий поет ще й вміє так прочитати вірш, щоб буквально пролізти у голову до глядача, торкнутися його душі і щось у ній роздмухати — він матиме неабиякий вплив.

— Коли ви думаєте про майбутнє, якою ви уявляєте свою поезію через п’ять років? Чого б вам хотілося для себе, для інших, для міста, для світу?

— Я тільки вчуся писати вірші, набираюся життєвого й письменницького досвіду. Як би там не було, я сподіваюся, що через п’ять років мої вірші стануть більш влучними, яскравими та якісними. Я прагну віднайти нові цікаві й актуальні теми, розвивати поетичну багатогранність і шукати далі власний стиль. Мені надзвичайно подобається прийом інтерпретації, інтертекстуальности, тож мені хотілося б, аби між поетами однієї спільноти була якась своєрідна «перекличка», щоб ще сильніше нас згуртувало. Хотілося б також жити у мирі та спокої, аби можна було приділяти більше часу розвитку своїх навичок і здібностей замість того, аби думати, чи вдасться пережити завтрашній день.

Інтерв’ю вела Майя ДІМЕРЛІ.
Керівник Офісу «Одеса — місто літератури ЮНЕСКО».