Журналісти, які іноді беруть інтерв’ю, запитують: чи пам’ятаю я день 22 червня 1941 року? День, коли гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. Відповідаю: «Пам’ятаю».

Мені було 11 років. Того ранку я пішов з мамою до Українського театру. Мала йти п’єса «Хто сміється останнім».

Вистава починалася о 10 годині ранку. Але коли піднялася завіса, зі сцени оголосили: війна. Усі схопились і кинулися надвір. Ми з мамою побігли за всіма та зупинилися на Дерибасівській. Там стояв натовп народу. Репродуктором, який ви-сів на стовпі, люди слухали промову Молотова, тодішнього міністра закордонних справ СРСР. Він говорив про раптовий напад гітле-рівської Німеччини і закінчив свою промову словами: «Наша справа справедлива, ворог буде розбитий, перемога буде за нами».

Потім були бомбардування Одеси, фашистська окупація міста, єврейське гетто та нацистський концтабір. Все це мені довелося пережити, а головне — я дожив не лише до закінчення страшної війни, а й до суду над головними нацистськими військовими злочинцями.

20 листопада 1945 року в Нюрнберзі, у місті, де у 1938 році на з’їзді гітлерівської нацистської партії було ухвалено антилюдські закони, у палаці юстиції, де відбувався цей з’їзд, розпочався суд над головними німецькими військовими злочинцями. На лаві підсудних було 24 особи — найближчі соратники Гітлера, організатори таборів смерті. Лише євреїв було знищено 6 мільйонів осіб. А всього у розв’язаній Гітлером та його соратниками Другій світовій війні загинуло 50 мільйонів осіб. Суд цей називався судом народів. Обвинувачі від країн-переможниць: Радянського Союзу, США, Англії, Франції.

Суд, що розпочався
20 листопада 1945 року, закінчився 1 жовтня 1946 року. 12 з обвинувачених було засуджено до страти через повішення. Інших — до тривалих термінів ув’язнення. Троє були виправдані.

Рішення нюрнберзького трибуналу мало історичне значення. Воно свідчило, що планування, підготовка та розв’язання агресивної війни є найтяжчим злочином, за який передбачено індивідуальну кримінальну відповідальність.

На жаль, це рішення постійно порушувалося: війнами у Кореї та у В’єтнамі, війною арабських країн проти Ізраїлю, війнами в Ірані та в Афганістані. І страшною, безжальною війною, яку розв’язала Росія проти України 24 лютого 2022 року.

Щойно закінчився Нюрнберзький процес, Сталін, як не дивно, почав проводити запеклу антисемітську політику. Створений у роки Другої світової війни за його наказом Єврейський антифашистський комітет, який зібрав мільйони доларів для озброєння Червоної Армії, був знищений. До цього комітету входили видатні діячі єврейської радянської науки та літератури. Головою Комітету був народний артист СРСР, відомий усьому світу художній керівник Московського єврейського державного театру Соломон Міхоелс.
13 січня 1948 року за особистим наказом Сталіна Міхоелса вбили. Це вбивство інсценували як автомобільну катастрофу. Членів антифашистського комітету заарештували. Їх звинуватили у шпигунстві на користь США. 12 серпня 1952 року вони були розстріляні. Потім почалася «Справа лікарів»…

5 березня 1953 року Сталін помер. Здавалося б, розпочата ним антисемітська політика мала завершитися. Але з приходом до влади Хрущова, а за ним Брежнєва антисемітизм у Радянському Союзі продовжував процвітати: єврейську молодь не приймали до вищих навчальних закладів. Вся Одеса знала слова ректора медичного інституту Дейнекі: «Поки я ректор медина — жодного єврея тут не буде».

Наведу і такий приклад: я був близько зна-йомий із відомою одеською журналісткою Іриною Полторак. Вона була сценаристом популярної свого часу телепередачі «Городок» за участю Ю. Стоянова та
І. Олійникова. Але після закінчення середньої школи із золотою медаллю, коли Ірина подала документи до одеського університету, її не прийняли. Єврейка. Тоді її батько Олександр Полторак зателефонував до Моск-ви братові. Його брат Аркадій Полторак, доктор юридичних наук, був секретарем радянської делегації на Нюрнберзькому процесі. Після цього він написав книгу про все, що було в Нюрнберзі. Книга називалася «Епілог» і перекладена багатьма мовами. Дізнавшись, що його племінницю не приймають до університету через національність, він прилетів до Одеси, пішов до ректора університету, простягнув золоту медаль Ірини і заявив, що якщо її не буде прийнято — він скличе в Москві прес-конференцію для іноземних журналістів і розповість про антисе-мітський вчинок ректора університету. Так Ірина стала студенткою.

Минули роки, розвалився Радянський Союз, Україна стала незалежною державою, і ось — війна.

П’ятий рік Росія безжально руйнує українські міста, вбиває жінок, дітей, людей похилого віку. Рішення Нюрнберзького трибуналу виявилося порожнім звуком. Навіть створена після Другої світової війни Органі-зація Об’єднаних Націй, яка покликана зупиняти будь-які війни, ніяк не впливає на агресивну війну Росії проти України.

Але злочин проти людяності немає термінів давності. І уроки Нюрнберга ще попереду.

Аркадій ХАСІН.