У Катарі завершено чемпіонат світу з футболу. Кубок світу знайшов господаря

Зізнаюся, зі збільшенням кількості команд-учасниць фінальної частини чемпіонатів світу інтерес до цієї, поряд з Олімпіадами, найзначнішої спортивної події планети став у мене поступово згасати. Не те, щоб футбол став нецікавим (хоча зі збільшенням швидкостей думки в діях гравців, справді, стало менше), але очікування, як правило, не виправдовувалися. Свята очікування свята (як одного разу висловився Фазіль Іскандер) виявилося мало. Навіть став помічати за собою: вимушений пропуск якихось важливих матчів вже не так засмучував, як раніше.

Турнір у Катарі, навпаки, перевершив усі мої очікування. Скандальний у своєму зародку, що почався пізньою осінню і завершився взимку, що проводиться в країні, де середня температура повітря дорівнює 35 градусам за Цельсієм, він, на мій погляд, виявився найкращим за останні п’ятдесят років. Непередбачуваний, щедрий на сюрпризи, чемпіонат явив у підсумку найвищу справедливість, адже у фіналі зустрілися дві, справді, найкращі команди світу.

Півфінали завершилися закономірно, і в матчі за 3-е місце зійшлися Хорватія та Марокко. Навколо дуелі за «бронзу» вже не перший рік точаться дебати. Багато фахівців вважають, що цей поєдинок в принципі не потрібен. Головний аргумент: команди, які не пробилися до фіналу, морально вихолощені і не здатні показувати змістовну гру. Не випадково в низці видів спорту (боксі, боротьбі, наприклад) на третю сходинку п’єдесталу пошани сходять по двоє суперників. Та й у футболі на чемпіонаті Європи медалями нагороджуються обидві команди. Виходить, без матчу за «бронзу», справді, можна обійтися? Воно, звісно, можна, але згадаймо поєдинок між хорватами та марокканцями — скільки б ми втратили, не побачивши цього протистояння! Відкрита гра з безліччю гольових моментів, блискучі дії воротарів і, як вершина футбольного мистецтва, естетичні м’ячі, забиті Гвардіолом та Оршичем. Ні, нехай матч за 3-е місце залишається. Але й позбавляти четверту команду нагороди, мені здається, несправедливо. І адже був в історії чемпіонатів світу приклад, коли в 1966 році в Англії медалями нагородили весь квартет найкращих. Господарям, які перемогли у фіналі німців, вручили золоті медалі, їхнім суперникам — позолочені, португальцям, які посіли 3-е місце, — срібні, а збірній СРСР, яка стала в підсумку четвертою, — бронзові. Тодішній головний тренер збірної СРСР Микола Морозов втішав своїх підопічних: такий результат вітчизняний футбол повторить не раніше, ніж через 50 років. І виявився правий, але зараз не про це.

Фінал вийшов захопливим. Після першого тайму, що завершився з рахунком 2:0 на користь аргентинців, в якому французи за 45 з гаком хвилин не зуміли завдати жодного удару в бік воріт, здавалося, що результат поєдинку вирішено. Все з ніг на голову перевернув пенальті на 80-й хвилині. Неймовірний Мбаппе через хвилину зрівняв рахунок, і аргентинцям довелося починати все спочатку. І знову вони заволоділи перевагою, і знову вийшли вперед. Перемога? Ні, лікоть Монтьєля призвів до ще одного пенальті — 3:3. Мало того, за кілька хвилин до фінального свистка Франція могла схилити шальки терезів на свою користь, коли Коло Муані «розстрілював» голкіпера Еміліано Мартінеса впритул. Так що воротаря теж слід вважати одним з головних творців перемоги латиноамериканців. Але був у складі переможців футболіст, до якого підходити зі стандартними критеріями неможливо, — чарівник, волшебник.

Якихось сумнівів бути не могло: примою турніру буде визнаний саме він, Ліонель Мессі. Аргентинський капітан не просто побив купу рекордів (наприклад, став першим в історії ЧС, хто забивав на груповому етапі, в 1/8, 1/4, півфіналі та фіналі), він не тільки виглядав наймайстернішим на полі, він був душею команди.

За своє довге вболівальницьке життя мені пощастило спостерігати за діями багатьох великих гравців: Йохана Кройфа та Франца Беккенбауера, Боббі Чарльтона та Ейсебіо, Джаванні Рівери та Зінедіна Зідана, Рууда Гулліта та Роберта Баджо, Роналдо та Кріштіану Роналду… Але геніїв було всього троє — Пеле, Марадона, Мессі.

Найкращим бомбардиром став Кіліан Мбаппе, який забив 8 м’ячів. ТОП-воротарем визнано Еміліано Мартінеса. Звання найкращого молодого гравця присуджено Енцо Фернандесу.

Українських любителів футболу може тішити той факт, що у складі збірної Аргентини чемпіоном світу став Алехандро Гомес, який у сезоні 2013/2014 захищав кольори харківського «Металіста». Хавбек на турнірі зіграв 109 хвилин: 59 у матчі з Саудівською Аравією (1:2) на груповому етапі та 50 у зустрічі 1/8 фіналу проти Австралії (2:1). Це перший випадок в історії, коли екс-гравець УПЛ виграв мундіаль.

Наостанок ще два факти на користь чемпіонату, що закінчився в Катарі. Він виявився найрезультативнішим в історії футболу. На цьому ЧС було забито 172 голи. Таким чином, рекорд мундіалів 1998 року у Франції та 2014 року в Бразилії побито. Тоді команди вражали ворота 171 раз.

І, нарешті, дохід ФІФА від проведення чемпіонату світу в Катарі склав $10,5 млрд., що на $1 млрд. більше доходу, отриманого від турніру 2018 року.

Так що питання про доцільність проведення турніру в Катарі, на моє скромне розуміння, вичерпано. Як і суперечка про найкращого футболіста сучасності.

Табло чемпіонату

1/2 фіналу
Аргентина — Хорватія — 3:0 (Мессі, з пенальті, Альварес — 2)
Франція — Марокко — 2:0 (Ернандес, Коло Мауані)

Матч за 3-е місце

Хорватія — Марокко 2:1

Хорватія: Лівакович, Станішич, Шутало, Гвардіол, Перишич, Модрич, Ковачич, Маєр (Пашаліч, 66), Крамарич (Влашич, 61), Оршич, Лівая (Петкович, 66).

Марокко: Буну, Хакимі, Ель-Ямік (Амалла, 67), Дарі (Банун, 64), Аттіят-алла, Амрабат, Сабірі (Шаїр, 46), Ель-Ханнус (Унаї, 56), Зієш, Буфаль (Зарурі, 64), Ен-Несірі.
Голи: Гвардіол, Оршич — Дарі.

Фінал

Аргентина — Франція 3:3 (пенальті 4:2)

Аргентина: Мартінес, Моліна (Монтьєль, 90), Отаменді, Ромеро, Тальяфіко (Дібала, 120), Де Поль (Паредес, 102), Мак Аллістер (Песселья, 116), Фернандес, Ді Марія (Акунья, 64), Мессі, Альварес (Мартінес, 103).
Франція: Льоріс, Кунде (Дісасі, 120), Варан (Конате, 113), Упамекано, Ернандес (Камавінга, 71), Рабьо (Фофана, 96), Тчуамені, Жиру (Тюрам, 41), Грізманн (Коман, 71), Дембеле (Коло-Муані, 41), Мбаппе.
Голи: Мессі — 2, один з пенальті, Ді Марія — Мбаппе — 3, два з пенальті.