На 76-му році пішов з життя заслужений тренер України з баскетболу, суддя всесоюзної категорії, член Спілки журналістів України, директор Ізмаїльського спортивно-оздоровчого центру Валентин Васильович Поляков.
В останні роки свого життя він став єдиним у всьому. Немає вже і, природно, не буде в Одеській області суддів всесоюзної категорії, а це звання дорогого коштувало!.. Немає в нашому місті, і навряд чи з’явиться людина, яка 40 з гаком років керувала дитячою навчально-спортивною установою, а на одному з етапів свого життя — спортом в Ізмаїлі загалом. Немає знавця баскетболу в нашому скромному містечку, чиє ім’я звучало і звучить в Одесі та Києві. Валентин Васильович неодноразово обирався до президії обласної федерації баскетболу.
Єдиний і неповторний, без жодних перебільшень. Не знаю навіть, ким він більше був — тренером чи менеджером. Він був талановитий у всьому, надзвичайно популярний серед городян (обирався депутатом міськради), але річ навіть не в цьому… Не зустрічав та й, напевно, не зустріну у своєму житті людини, яка до старості пронесла і зберегла свою дитячо-юнацьку закоханість у спорт.
Баскетбол — командний, колективний вид спорту. Сотні учнів Полякова в Україні та за кордоном, впевнений, будуть приголомшені цією скорботною звісткою. Маючи величезну працездатність, загальну спортивну культуру, незважаючи на посади та звання, Валентин Васильович не гребував і масовим спортом. Його, напевно, запам’ятали і портовики, і моряки СДП, і працівники «Торгмортрансу».
Навіть не знаю, в якій якості пишу ці рядки: як сусід, друг дитинства, співучень по Ізмаїльській ЗОШ №1 та по педінституту ім. Ушинського, як колега — спортивний оглядач…
Словом, душа болить і серце плаче, як у відомій пісні. Адже понад півстоліття тому був свідком на весіллі пішовшого Валіка. Та не в мені річ… Спорт зближує найрізноманітніших людей, і відхід такої масштабної особистості зачепить багатьох. Царство небесне!











