Напередодні 77-ї річниці визволення Одеси від фашистських загарбників зустрілися з членом Одеської міськради ветеранів Сергієм Павловичем Мишинським. Він довгий час очолював ветеранську організацію Малиновського району. Тема розмови, природно, стосувалася цього важливого для одеситів свята.
— На жаль, вже другий рік через пандемію коронавірусу не вдається, як бувало в попередні роки, відзначити цей знаменний день, — говорить Сергій Павлович Мишинський. — У районних офісах ветеранів зачохлені штандарти, під якими раніше збиралися тисячі захисників, визволителів Одеси, учасників партизанського руху та їхніх послідовників. Проте ветерани мають намір цього дня покласти квіти на Алеї Слави, на площі 10 Квітня, на Меморіальному комплексі героїчної оборони Одеси 411-ї батареї. Найголовніше те, що ми не забуваємо тих людей, завдяки яким прийшло в наше місто визволення, а потім і Перемога над ворогом, що приніс стільки горя нашій країні.
Нещодавно ми робили своєрідну перекличку фронтовиків. Так от, виходить, що залишилося в місті лише сім учасників оборони Одеси, четверо визволителів і дев’ять учасників партизанського руху. Учасників війни, звичайно, більше. Всі вже в похилому віці, багато хто прикутий до ліжка. Всі вони заслуговують добрих слів, їхні фронтові спогади сприяють патріотичному вихованню молодого покоління. Про багатьох із них ідеться в Книзі пам’яті «Одеса 1941—1944. Невідомі сторінки».
Як тут, серед цих героїв, не згадати мешканців Малиновського району. Коли почалася війна, Миколі ще не було 18 років. Його разом з однолітками призвали служити, зарахували до Мелітопольської авіашколи, яка незабаром була евакуйована до Саратовської області. Потім курсантів відправили до міста Пугачов, до маршової роти, а далі — на Калінінський фронт, до 27-ї гвардійської дивізії.
Воював Гридасов під Сталінградом, на Сіверському Дінці, під Ізюмом. Визволяючи Одесу, Микола Терентійович брав участь у спеціальній операції «Обхідний маневр» — місто треба було брати тихо, без руйнувань. Дійшов до Берліна 2 травня 1945 року. Шкодує, що не встиг розписатися на рейхстазі. Нагороджений Микола Терентійович орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня та орденом Червоної Зірки, а також медалями «За відвагу» та «За бойові заслуги».
Активно бере участь у роботі районної організації ветеранів і Галич Борис Дмитрович. Ще 17-річним хлопцем він, судноремонтник, пішов добровольцем на захист рідного міста. Відразу був направлений під Дальник, до 31-го стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії. З виданою трехлінійкою вже наступного дня у складі свого взводу вступив у перший бій з наступаючим ворогом біля сіл Петерсталь і Фріденталь. Румуни за командою офіцерів постійно піднімалися в атаку. Борис, спокійно прицілившись, знищив одного з офіцерів, чим заслужив похвалу свого командира лейтенанта Холостякова. Під натиском танків ворога полк змушений був відступити, не припиняючи вогонь. На бойовому рахунку Бориса вже було кілька румунських офіцерів. Через кілька днів боїв його було призначено командиром відділення.
Тим часом ворог кидав на штурм Одеси все нові сили. Борис Дмитрович на все життя запам’ятав ті гарячі бої, часто з рукопашними сутичками. Не раз він повертався до своєї траншеї із захопленими у противника гвинтівками та ручними кулеметами, цінними документами. Запам’ятав він і перший залп гвардійських мінометів «Катюша» 25 вересня 1941 року. Ось вже румуни бігли!
Однак обстановка на фронті складалася так, що війська, які обороняли Одесу, були змушені залишити позиції. Про час евакуації ніхто не знав. Наказ надійшов несподівано. У ніч на 16 жовтня 1941 року 31-й полк прибув до Одеського порту, і Борис Дмитрович наступного дня вже спускався трапом пароплава на причал Карантинної бухти в Севастополі. Тут, під час оборонних боїв, він був важко поранений і евакуйований на Кавказ. Брав участь в обороні і цього краю. Посвідчення та значок «Снайпер» зберігає разом з бойовими нагородами — орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни, медалями.
Як не згадати і наших героїчних жінок, які брали участь в обороні та визволенні Одеси. Досі жива Скульська Лідія Іларіонівна. З серпня 1941-го по травень 1945 року вона була медсестрою хірургії у фронтових госпіталях. Після війни Лідія Іларіонівна продовжила працювати у військовому госпіталі Одеси. Нагороджена медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною».
Мешканка Малиновського району Одеси, ветеран Великої Вітчизняної війни Олександра Потапівна Фролова-Федуліна з перших днів війни разом з подругами пішла на фронт, пройшла школу розвідників, стала підривником загону спеціального призначення 29-ї армії Західного фронту. Вона пройшла всю війну до Берліна. За виявлені мужність, відвагу та хоробрість нагороджена орденом Вітчизняної війни першого ступеня, орденом Вітчизняної війни другого ступеня, медаллю «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня», трьома медалями «За відвагу». Крім того, Олександра Потапівна нагороджена медалями за визволення Будапешта та Варшави, взяття Кенігсберга та Берліна.
Свій 100-річний ювілей цього року відзначає медсестра санітарного поїзда Кальна Алла Володимирівна. Ця скромна небагатослівна жінка бачила за час війни стільки горя, що й зараз не може без сліз згадувати ті важкі роки.
Впевнений, підростаючому поколінню одеситів треба постійно розповідати про мужність, героїзм та відвагу наших земляків, про тяготи окупації, про драматизм бойових битв, про загибель фронтових товаришів, про те, як вони зустріли Перемогу в 1945 році.











