вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У мікрорайоні школи № 65 живе дивовижна людина — Бабчинська Клавдія Олександрівна. Наше знайомство з нею відбулося трохи раніше, а зараз ми прийшли її провідати. Виявилося, до неї приїхав брат, Борис Олександрович. Вік брата — 90 років, а сестрі — 92 роки, обоє приємні симпатичні люди, мають чудову пам’ять, хоча прожили важке життя. Розмова була настільки цікавою, що не помітили, як пролетіли дві години.

Варвару Шемелёву, члена ради музею школи, ученицю 7-го класу, здивувало багато чого: вона вперше чула термін «трудодень», «збір колосків», «працівники тилу» тощо. Вони розповідали про далеке минуле, коли жили в селі Перейма Балтського району. Варю здивувало, коли Борис Олександрович сказав, що цукор (кусковий) він вперше побачив і спробував у 10 років. У таке важко повірити, адже в наш час діти споживають солодощі чи не з перших днів життя. У воєнний час у сільській місцевості працювали не тільки дорослі, а й усі школярі, щоб забезпечити армію продуктами харчування. Був девіз: «Все для фронту». Клавдія Олександрівна вже з 13 років заробляла свій «трудодень». Це приблизно одна копійка на день (вартість коробки сірників), а Борису, який був на 2 роки молодшим, праця не оплачувалася, хоча працював усюди, куди посилали. Холодні, голодні, без одягу, без взуття (шили саморобні постоли) виходили на роботу. Іноді доводилося потайки йти в поле збирати колоски, які потім вдома перемелювалися на крупу або борошно. Це був ризикований захід, покарання — жорстоке. Час був важкий, але брат і сестра намагалися вчитися, здобули освіту. З Одеського кредитно-економічного інституту до школи приїхали викладачі і приймали іспити прямо в школі. Так Клавдія Олександрівна вступила до інституту і оселилася в гуртожитку в Одесі. Після закінчення інституту її направили до Запорізької області, а потім перевели до Одеської. Ця маленька, в молодості тендітна дівчина обходила і об’їздила всю Одещину. Вона була республіканським ревізором з кредитних операцій. Згадує, що в післявоєнний час кредити були низькі — 2%, доступні як підприємствам, так і населенню, що дозволяло підняти за короткий час зруйноване війною господарство. Борис Олександрович опанував багато спеціальностей: був зварювальником, слюсарем, постачальником; на пенсію пішов, будучи керівником відділу постачання заводу. Важкі роки 1944—1947-й увійшли до трудового стажу і були прирівняні до рангу учасників бойових дій, за що належали пільги. Але, на жаль, пільги були зняті за президента Порошенка. «Шкодую не стільки про пільги, скільки неприємно морально», — сумно сказала Клавдія Олександрівна.

Багато ще цікавого дізналися ми під час бесіди… Ось такою виявилася зустріч з цікавими людьми, дуже дружніми, добрими, не озлобленими, хоча на їхню долю випало багато випробувань.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса