2020 рік з відомих причин був малопродуктивним для світового спорту — перенесли Олімпіаду, чемпіонат Європи з футболу, більшість великих міжнародних турнірів (близько чотирьохсот).

Тому героїв минулого сезону можна перерахувати на пальцях. Один із них — майор поліції, викладач кафедри тактико-спеціальної, вогневої та фізичної підготовки Одеського державного університету внутрішніх справ, майстер спорту міжнародного класу Анатолій Волошинов. На чемпіонаті світу з самбо він став срібним призером у ваговій категорії до 100 кг (бойовий розділ). Зі спогадів про цей турнір і почалася наша бесіда.

— Вважаю, що чемпіонат світу склався для мене не дуже вдало, — одразу приголомшив мене Анатолій. — У лютому в Мінську я виграв великий турнір, де відібрався на світову першість, яка відбулася в листопаді. Вийшов дев’ятимісячний перерва. Звісно, я тренувався, але змагальної практики мені явно не вистачило. Це позначилося в півфіналі. Мені протистояв досвідчений самбіст з Литви похилого віку. Поєдинок був рівним, а на кону — фінал. Довелося включатися максимально. У підсумку перемогу я вирвав, але травмувався. Це часто буває. У бойовому розділі ми працюємо маленькими рукавичками: якщо не так згрупуєшся, не під потрібним кутом завдаси удар — ризикуєш отримати травму. У моєму випадку пауза у виступах позначилася — трохи не розрахував. Тому у фіналі виникли проблеми, і довелося задовольнитися другим місцем.

Розчарування спортсмена стає зрозумілим після ознайомлення з послужним списком А. Волошинова — чемпіон світу 2018 року з самбо, чемпіон світу з карате годзю-рю, чемпіон Європи з самбо та карате годзю-рю, чемпіон Європи з універсального бою. Атлет такого рівня справді має право бути незадоволеним другим місцем.

— Як починався ваш спортивний шлях, Анатолію?

— У селі Шабо Білгород-Дністровського району, у школі № 1, де я навчався, функціонували спортивні секції з футболу, гандболу, самбо, карате. Величезний спортзал був у нашому розпорядженні. Я відвідував усі секції без винятку. Лише в старших класах став визначатися — ким хочу стати, що мені в житті більше знадобиться? Приваблювала служба — в армії чи в міліції. Михайло Вікторович Махньов, чудовий тренер і організатор, створив шикарну самбістську секцію, в ній займалося понад сто осіб. Хлопці їздили на змагання по всьому Радянському Союзу, ставали призерами чемпіонатів України серед школярів. Так визначилася моя доля. Надалі тренувався під керівництвом заслужених тренерів України Івана Чортова та Роберта Бабаянца — це великі люди, справжні брили. У Чортова я займався дзюдо, входив до національної збірної країни, брав участь у турнірах олімпійської категорії. Але на Олімпіаду відібратися не вдалося, і я зосередився на самбо. А в 2011 році перейшов на бойові розділи — самбо, карате, рукопашний бій.

— Чому обрали саме бойовий розділ?

— Розумієте, коли з шести років займаєшся боротьбою, це трохи набридає. Починаєш розуміти, що цього тобі замало. Крім того, до програми Спартакіади Міністерства внутрішніх справ України включили такий вид, як панкратіон (вид єдиноборств, що є комбінацією кулачних боїв і боротьби, включає в себе елементи багатьох напрямків бойових мистецтв: вавилонський і грецький кулачний бій, боротьба єгиптян, критський бокс. Його особливість — широке розмаїття технічних дій, які можна використовувати з різних положень і в стрибку, комбінувати з больовими прийомами, захватами, підсічками — А. М.). А техніка бойового самбо дозволяє впевнено почуватися і в панкратіоні, і в рукопашному бою. І не забувайте, я ж — офіцер, викладач вишу, що готує кадри для правоохоронних органів. Майбутні поліцейські повинні бути відповідним чином підготовлені.

— Анатолію, ваш колега, заслужений тренер України Сергій Оганезов якось у розмові зі мною висловився в тому сенсі, що зі справжнім бойовим самбо ваш вид спорту має не багато спільного.

— Він правий. У нас — спортивний варіант бойового самбо. Те самбо, як воно спочатку було задумано і створено, застосовується тільки в спецпідрозділах.

— В університеті ви займаєтеся тільки з курсантами?

— Секція, що функціонує на університетській базі, передбачає участь і студентів теж. Вони приходять, тренуються, але академічні пари веду тільки в курсантів.

— Чи охоче на заняття ходять?

— Я б навіть сказав, із задоволенням. Вже є хлопці, готові брати участь у чемпіонатах України, прагнуть відбиратися на міжнародні турніри. Вважаю, у них хороша перспектива. Вони хочуть отримати від занять по максимуму. Поєднують, наприклад, тренування з самбо і таїландського боксу.

— Ревнощів немає?

— Навпаки, чим краще вони виступлять на змаганнях, тим краще для університету, тим краще для нас. Кожен індивідуальний успіх — заслуга всієї кафедри.

— Які найближчі плани у чинного віце-чемпіона?

— Цього року заплановані Всесвітні ігри єдиноборств у Казахстані. Хочу відібратися і поїхати туди. Але для цього необхідно виграти першість країни.

— Невже на внутрішній арені у вас є суперники?

— Молодь росте. Наприклад, у 2017 році я не міг виступити на чемпіонаті світу через травму. У першості країни переміг молодий хлопець Ігор Потеря. Він поїхав на «світ» і одразу посів 3-е місце! А наступного року змушений був поступитися іншому українцю. Тобто конкуренція зростає, спочивати на лаврах не можна. До того ж є деякі нюанси. Цього року змінили всі вагові категорії. Раніше було до 100 кілограмів, зараз — 98. Тепер усі відбори треба заново проходити. Втім, це для мене не проблема.

— Раніше самбо вважалося радянським видом спорту. А як зараз?

— У спортивному розділі в принципі нічого не змінилося — на перших ролях представники колишніх радянських республік. У бойовому — інша картина. Географія стрімко розширюється. З’являються сильні спортсмени в Мексиці, США, в Африці. І не просто з’являються, а перемагають. На останньому чемпіонаті світу в Сербії, наприклад, я у фіналі програв камерунцю. Бойове самбо — єдиноборство видовищне, жорстке, але не жорстоке. Ризик отримати каліцтво — мінімальний, все регламентується суворими правилами. Плюс сьогодні у світі все більшої популярності набувають змішані єдиноборства, а техніка самбо дозволяє легко пристосуватися до нових вимог.

— Бажання спробувати себе в змішаних єдиноборствах колись виникало?

— Ні, ніколи. Хоча бачу, що багато хлопців, у яких я вигравав, почуваються там досить впевнено. Ні, я — самбіст, викладач університету внутрішніх справ. Це що ж — зняти погони, поїхати за кордон? Мені це не треба. Мені це не цікаво.