Минуле, що зберігається в пам’яті, є частиною сьогодення. Про це згадалося після спілкування з Людмилою Миколаївною Опроненко-Клоповою. Її зусиллями видана книга «України вірні сини (хронологія героїзму)». Видання було представлено на конкурс «Героям слава!», що проводився за підтримки Головнокомандувача Збройними Силами України (медіа-партнер — інформаційне агентство Міністерства оборони «Армія-inform», партнер — ТОВ «Мега-Поліграф»). У конкурсі, де розглядалося понад сорок робіт, одеську книгу відзначили спеціальним дипломом. Ось що писала про цю працю газета «Голос України»:
«Ще одна конкурсна робота — книга одеської журналістки Людмили Опроненко-Клопової. Це своєрідний мартиролог: списки тих, хто був покликаний або добровільно пішов на війну з Одещини і загинув у 2014–2018 роках. Таких 124 особи. Окремо — список Небесної сотні. Також надано списки загиблих воїнів Одеського прикордонного загону, земляків — випускників Одеської військової академії та працівників Одеської залізниці. Всього — близько трьохсот імен, кожне з них супроводжується фотопортретом та коротким життєписом героя.
Таку скрупульозно-трудомістку роботу можна порівняти хіба що з енциклопедичним словником. Але енциклопедії складаються цілими колективами авторів! А ця незвичайна книга за підтримки спонсорів зроблена однією людиною на громадських засадах».
Енергії автора (а вона 1933 року народження) можна лише позаздрити. У розмові зі мною Людмила Миколаївна підкреслила, що її книга — про людей, гідних доброї пам’яті, і тому писалася не на продаж, а призначена для передачі до бібліотек, музеїв, родичам загиблих. Дякуємо вам, Людмило Миколаївно. Будьте здорові, живіть довго, чекаємо від вас нових творчих досягнень.
Людмила Андріївна Ситнікова здивувала мене, повідомивши, що минулого року діяли пільги на передплату «Вечірньої Одеси». А нині вони нібито скасовані. Чесно кажучи, нам у редакції про це нічого не відомо. Ми б і раді допомогти читачам, але елементарно не маємо такої можливості. Єдине, що можу порадити: передплата обійдеться дешевше, якщо оформити її безпосередньо в редакції. Подробиці можна з’ясувати за телефоном 764-97-56 (з 9.00 до 13.00).
Анатолій Трохимович Криницин (гвардії підполковник, ветеран Великої Вітчизняної війни), який проживає в Болграді, просить розповісти в газеті про діяльність газових компаній, що продають газ за зниженою ціною. Читача цікавлять подробиці — адреси, телефони, умови співпраці, чи діють пільги. Дякуємо за підказку. Постараємося відповісти на ваші запитання найближчим часом.
Роман Ілліч Шумаков подякував за публікацію про С. М. Котлермана, який виховав плеяду видатних одеських шахістів, і нагадав про ще один ювілей — 100 років від дня народження заслуженого тренера України А. Ф. Зубрицького.
Мені пощастило бути знайомим з цією неординарною людиною. Не раз зустрічався з ним — як з тренером «Чорноморця», як з головою обласної федерації футболу, як з директором спеціалізованої дитячо-юнацької футбольної школи і просто в численних тоді, як зараз кажуть, спортивних «тусовках». Іронічний, витриманий, широко ерудований, сповнений почуття власної гідності — таким мені запам’ятався Анатолій Федорович. Як гравець він виграв у складі київського «Динамо» «срібло» чемпіонату СРСР 1952 року. У 1962-му привів «Чорноморець» до перемоги в першості України. Непросто складалася його життя. Після виграшу республіканського чемпіонату одесити, згідно з регламентом, мали грати перехідні матчі за право виступати в класі А (тодішньому вищому дивізіоні вітчизняного футболу) з донецьким «Шахтарем». Але «гірники» того року здобули Кубок СРСР і змогли домогтися скасування поєдинків. Лише через два сезони та сама команда (його команда!) все ж пробилася в еліту і на довгі роки закріпила за собою в ній почесне місце яскравого, самобутнього колективу. Але без нього, без Зубра, як його шанобливо називали колеги та вболівальники. Покинув клуб після того, як обіцяну квартиру віддали якомусь пароплавному начальнику. Інший би стерпів, але не він — почуття власної гідності, повторюся, не дозволило змиритися з несправедливістю. А скільки разів, знехтувавши образами, він повертався в найкритичніші моменти життя «Чорноморця» — рятувати рідний клуб. Виходило по-різному: бракувало йому дипломатичності у стосунках з підопічними. Тримав дистанцію, через що деякі гравці його недолюблювали, що відповідно позначалося на результатах команди. Але, що важливо, після себе Зубрицький завжди залишав добре спадщину, якою з успіхом користувалися його наступники. І що ще цікаво, ні від кого з футболістів, що грали в нього, я жодного разу не чув жодного поганого слова про жорсткого, неусміхненого тренера. Ну, а робота на посаді директора дитячо-юнацької спортивної школи «Чорноморець» і зовсім заслуговує на кілька знаків оклику. Досить навести список (природно, далеко не повний) вихованців ДЮСШ під час його директорства. Ігор Біланов, Сергій Жарков, Юрій та Олександр Нікіфорови, Ілля Цимбалар, Дмитро Парфьонов, Геннадій Альтман, Юрій Букель, Руслан Гілазев, Юрій Горячев, Сергій Гусєв, Володимир Заярний, Олександр і Сергій Згури, Владислав Зубков, Віталій Колесніченко, Денис Колчин, Сергій Кочвар, Олег Мочуляк, Гаврило Псоміаді, Олександр Ролевич, Руслан Романчук, Віталій Руденко, Олександр Скрипник, Юрій Смотрич, Андрій Телесненко, Віталій Тищенко, Сергій Шматоваленко, Ігор Шуховцев… Сьогодні ДЮСШ «Чорноморець» носить ім’я свого багаторічного директора.
І закінчити свій звіт з чергування на «гарячій лінії» «Вечірки» мені хочеться словами польського афориста Владислава Гжегорчика: «Єдиним мірилом часу є пам’ять».
У понеділок, 21 грудня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 764-96-43 з 10.00 до 12.00 чергує редактор Олег Станіславович СУСЛОВ.
