ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Давним-давно я купив на Дерибасівській у магазині «Військова книга» (зараз там ресторан на англійський манер ПАБ) документальну повість про легендарного підводника, Героя Радянського Союзу, капітана 2-го рангу, командира підводного човна М-172 Північного флоту Ізраїля Фісановича. Повість називалася «Герой морських глибин». Була написана ленінградським журналістом Михайлом Зінгером і видана в Москві видавництвом «Воєніздат» у 1959 році.

За роки Великої Вітчизняної війни Ізраїль Фісанович потопив 13 фашистських військових кораблів і з десяток фашистських торгових суден. Під час війни про нього писали в газетах і журналах такі відомі в ті часи письменники, як Ілля Еренбург, Веніамін Каверін і Костянтин Симонов. Про нього був знятий документальний фільм. Американський уряд нагородив його орденом «Морський хрест». А після війни в Харкові, звідки був родом прославлений підводник, його ім’ям була названа одна з вулиць міста.

Перший свій подвиг Ізраїль Фісанович здійснив 21 серпня 1941 року. Його підводний човен «Малютка», як тоді називали підводні човни серії «М», увійшов у вузький і довгий фіорд, який вів до ворожого порту Петсамо. Проникнувши під водою в порт і спливвши на перископну глибину, командир підводного човна побачив у перископ великий шеститрюмний пароплав під фашистським прапором, що стояв біля причалу. Пароплав вантажився танками. Називався він «Магдебург».

І. Фісанович дав команду: «Пли!». І торпеда, спінюючи воду, понеслася до пароплава, що стояв біля причалу. Потужний вибух потряс повітря. Хмари чорного диму здійнялися над пароплавом, що тонув. Порт охопила паніка. А І. Фісанович розвернув підводний човен і пішов з фіорду…

Чому я згадав цього легендарного командира підводного човна і книгу про нього? А ось чому.

Наближається 75-а річниця великої Перемоги багатонаціонального радянського народу над німецьким фашизмом. І чим ближче ця дата, тим голосніше звучать голоси багатьох західних істориків, що принижують внесок Радянського Союзу в розгром гітлерівської Німеччини. Оскверняються пам’ятники радянським воїнам. А принижуючи внесок Радянського Союзу в розгром гітлеризму, тим самим принижується і безприкладні мужність і безстрашність радянських воїнів, які не щадили своїх життів у боротьбі з ненависним ворогом.

Що ж до потопленого командиром радянського підводного човна Ізраїлем Фісановичем фашистського «Магдебурга», то у мене з цим пароплавом була цікава зустріч.

Кілька років я жив у Німеччині. А мій син, капітан далекого плавання Ігор Хасін, працював на одному з контейнеровозів німецької судноплавної компанії. І коли син приходив до Гамбурга, я їздив його зустрічати.

У Гамбурзі є Морський музей з цікавими експонатами та з детальним описом їхніх доль. Контейнеровози стоять у портах мало. Вивантажать один-два контейнери і йдуть в інший порт. І у сина ніколи не було часу зійти в Гамбурзі на берег. Поспілкувавшись з ним і провівши його в черговий рейс, я йшов до Морського музею. У численних залах я подовгу розглядав моделі давніх веслових галер з фігурками рабів, прикутих до весел, старовинних вітрильників, що змінили вітрильники перших пароплавів, моделі трансатлантичних пасажирських лайнерів, що плавали між Європою та Америкою. І моделі німецьких військових кораблів, що билися з британським військовим флотом у роки Першої та Другої світових воєн.

Є в цьому музеї модель англійського пасажирського лайнера «Лузітанія», володаря Блакитної стрічки Атлантики. Цього почесного призу удостоювалися пасажирські лайнери, що з найбільшою швидкістю перетинали Атлантичний океан. «Лузітанія», величезне, розкішне, чотиритрубне судно, що плавало на лінії Ліверпуль — Нью-Йорк, що мало швидкість 25 вузлів, перетинала Атлантику за п’ять з половиною діб.

7 травня 1915 року під час Першої світової війни «Лузітанія» недалеко від Ірландії була потоплена німецьким підводним човном. Лайнер затонув за 18 хвилин і забрав на дно океану 1198 людських життів.

Поруч з «Лузітанією» модель німецького підводного човна U-20, що її потопила. І фотографія командира підводного човна Вальтера Швігера. А недалеко від «Лузітанії» модель пасажирського лайнера «Вільгельм Густлофф», потопленого 30 січня 1945 року в Балтійському морі радянським підводним човном С-13 під командуванням Олександра Марінеско. На «Вільгельмі Густлоффі» загинуло 10500 осіб. Крім численних військових і важко поранених, на лайнері було багато біженців жінок, дітей та старих. За потоплення цього лайнера Гітлер назвав Олександра Марінеско ворогом фашистської Німеччини номер один.

Про цю катастрофу німецький письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури Гюнтер Грасс написав книгу «Траєкторія краба». Ця книга теж у музеї поруч з моделлю загиблого лайнера.

Є в музеї модель німецького суховантажного теплохода «Бібліс», екіпаж якого врятував радянських моряків-одеситів із затонулого 13 січня 1964 року в Кадіській затоці теплохода «Умань». Поруч з цією моделлю опис подій тієї трагічної штормової ночі та список членів екіпажу «Бібліса», які брали безпосередню участь у порятунку радянських моряків.
І тут в одному із залів музею я побачив модель пароплава «Магдебург», потопленого в порту Петсамо радянським підводним човном М-172 під командуванням Ізраїля Фісановича. А поруч біографія пароплава — рік його побудови та опис рейсів пароплава аж до дня його загибелі.
У 1939 році, коли в Москві був підписаний пакт про ненапад і взаємну допомогу між СРСР і фашистською Німеччиною, і Радянський Союз почав постачати німцям стратегічні товари — нафту, зерно, марганцеву руду, бавовну та багато іншого, — «Магдебург» брав участь у цих перевезеннях і неодноразово вантажився в Одесі на Хлібній гавані зерном.
Поруч з моделлю пароплава особисті речі капітана «Магдебурга» Андреаса Вебера, які здала в музей його вдова. Під склом лежать записники, срібний портсигар, біблія, колекція поштових марок, капітан збирав їх усе життя, фотографія улюбленої собаки капітана — красуні вівчарки Бетті. І фотографія самого капітана — літньої сивої людини з худим зморшкуватим обличчям.
І ще серед особистих речей курильна люлька. З однією люлькою капітан плавав. А цю, як сказано в описі його речей, він любив курити вдома, затишно вмостившись з книгою біля каміна.
Дивлячись на цю люльку, я згадав, що і капітан 2-го рангу Ізраїль Фісанович теж курив люльку. Але не на підводному човні, а повертаючись з чергового бойового походу до Полярного — військово-морської бази радянського Північного флоту. Курив, коли випадала можливість відпочити на березі в офіцерській кают-компанії. Про це я читав у книзі «Герой морських глибин».
І ще згадав, що доля Ізраїля Фісановича теж склалася трагічно. Як і доля німецького капітана, що загинув при влучанні радянської торпеди в його пароплав.
У липні 1944 року Ізраїль Фісанович був відряджений до Шотландії, де прийняв новий підводний човен, переданий урядом Великобританії Радянському Союзу.
26 липня 1944 року на човні був піднятий військово-морський прапор СРСР, і він вийшов у море, взявши курс на Полярний.
27 липня 1944 року над радянським підводним човном, що йшов у надводному положенні, з’явився англійський військовий літак. Прийнявши радянський підводний човен за німецький, літак скинув кілька бомб. Від прямого влучання однієї з бомб підводний човен затонув.
Що це було? Злий умисел? Чи трагічна помилка? Історики гадають досі.
Так загинув легендарний радянський підводник Ізраїль Фісанович.
Ось таку історію нагадала мені курильна люлька німецького капітана, яку я побачив у Морському музеї Гамбурга.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса