вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Поговоримо про наболіле — про Правила дорожнього руху та боротьбу з їх порушниками. Але оскільки простих рішень тут останніми роками не спостерігається, спробуємо пошукати рекомендації в історії нашої Одеси.

На початку минулого століття більшість одеських вулиць носили ті ж назви, але виглядали, м’яко кажучи, дещо інакше. Міське життя протікало в іншому ритмі та за іншими правилами. Перегортаючи архів міського поліцмейстера, можна дізнатися, з якими проблемами стикалися міська влада, на що звертала увагу міська поліція і як «пустували» предки, порушуючи правила дорожнього руху. Давайте погортаємо папки постанов генерал-губернатора, накази по міській поліції та зведення про події по дільницях міста. Як на мене, це дуже цікаве читання, яке дозволить нам уявити, що відбувалося на проїжджій частині та й на тротуарах нашої Одеси 120 років тому. Щось здається кумедним і недолугим, деякі правила та обмеження, як і раніше, актуальні. Як би там не було, це дає можливість трохи подихати старою Одесою.

Почнемо з регулювання «вантажних перевезень». Ось як це мало виглядати, на думку одеської міської поліції.

«1З-го лютого
1908 року.
Наказ №36
До відома та виконання

1) При русі вулицями міста ломових візників допускається візниками порушення обов’язкових постанов про візницький промисел, а саме: швидка їзда навантаженими підводами, катування коней тощо. Внаслідок цього, наказую дільничним приставам, особисто та через підпорядкованих їм чинів поліції, стежити і вимагати, щоб виконувалося наступне правило:

Готель «Брістоль»
Готель «Брістоль»

1. Ломовим з кладом їхати тільки кроком, тримаючись правої сторони (§17).
2. При підводах з вантажем працівники повинні йти пішки, при слідуванні підвод великими партіями — через кожні три підводи повинні бути проміжки для вільного проходу та проїзду через вулицю; при кінній підводі повинно бути по одному працівнику, а на волах не менше одного працівника на два биндюги (§23).
3. Забороняти навалювати клад не по силах коней та волів, а у разі тварини зупиняться від великої ваги частину вантажу негайно скинути, не примушуючи тварин катуванням тягнути її через силу (§25).
4. Не дозволяти ні під яким приводом завдавати тваринам ударів жодними знаряддями, в тому числі й батогом (§28).
5. Коня, що впав у шлею, слід розпрягти, а не піднімати його ударами батога, підборів тощо (§29).
9. Спостерігати, щоб биндюги та візки були міцні, чисті, колеса змащені, коні та воли здорові, добре виїжджені та цілком придатні до промислу; хворих, скалічених тварин, з ранами та саднами, до їзди не допускати, а також щоб шлея була ремінна, аж ніяк не допускаючи мотузкової збруї».
Щоб уберегти тварин від непосильної роботи були навіть встановлені норми кладі:

На пароволовий биндюг — до 100 пудів, на пару коней у дишловій упряжі 80 пудів і на одного коня не більше 40 пудів. Під час негоди, ожеледиці, а також снігових заметів, встановлена норма кладі повинна бути зменшена до наступних розмірів: на пароволовий биндюг 65 пудів, на парокінний 55 пудів і на однокінний 35 пудів.

Цікаво, що відповідальність за порушення покладалася не тільки на власника биндюга та кучера, але й на відправника та отримувача вантажу.

Поліція займалася і забезпеченням відносно гуманного ставлення до тварин. Звучало це так: «Не дозволяти завдавати тваринам ударів будь-якими знаряддями, в тому числі й батогами.

Зважаючи на це, всім візникам легковим та ломовим кучерам при вагонах кінно-залізниці та трам-каретах забороняється мати при собі батоги, палиці та прив’язані до кінців віжок гайки.

Оперний театр 1888—1889 рр.
Оперний театр 1888—1889 рр.

Дозволяється прив’язувати до кінців віжок ремінець.

Примітка: Друга половина цього не стосується: 1. власних та біржових екіпажів, у яких батіг-бич становить приналежність запряжки та 2. працівників при биндюгах з волами, яким дозволяється мати батоги виключно для управління волами, але не для завдання побоїв».

Генерал-губернатор окремим своїм наказом наказував дільничним приставам «заборонити легковим візникам та ломовикам мати батоги для спонукання коней при їзді містом, а якщо після оповіщення виявиться у когось батіг, такий відбирати і складати протокол та представляти мені для накладення стягнення в адміністративному порядку».

До розряду гуманних розпоряджень можна віднести і наказ, яким було наказано дільничним приставам наказати постовим городовим та сторожам «не допускати осіб, що займаються легковим або ломовим візницьким промислом, мати на конях мотузкову збрую, а така повинна бути ремінна, зобов’язавши розписками власників биндюгів, возів тощо тепер же замінити мотузкову збрую ремінною».

Однак найзліснішими порушниками правил були таксисти…, ой, візники. Вони обганяли, підрізали, грубили, знову гнали і т. д. Коротше, приблизно, як і зараз. Поліція тут же реагувала черговим наказом про посилення боротьби з порушниками.

«При об’їздах міста мною помічено, що, незважаючи на оголошений у наказі по поліції від 21 грудня 1907 р. Його Превосходительства Г. Одеського Градоначальника, візники та приватні екіпажі все ж таки продовжують їздити неправильно вулицями міста: не тримаються правої сторони, обганяють швидко та необережно один одного, на перехрестях вулиць не стримують коней, від чого відбуваються зіткнення та нещасні випадки. Крім того, багато візників з’являються особливо в нічний час на промисел у брудному та неохайному вигляді та виснажених і скалічених конях. Все це відбувається на очах постових городових та сторожів, які не звертають уваги на це неподобство, що свідчить про слабкість нагляду з боку старших чинів Поліції.

Наказую дільничним приставам звернути на це увагу і суворо стежити за тим, щоб зазначені порушення не повторювалися. Постових городових та сторожів попередити, що за допуск таких порушень надалі вони будуть звільнятися зі служби, а на старших буде накладено стягнення».

Такі накази настільки регулярно з’являлися, що, натрапляючи на них знову і знову в одеському архіві, приходиш до висновку, що їх ефективність була на дуже низькому рівні. Втім, приблизно, як і зараз.

Тодішня поліція навіть закликала до візницького самоврядування. Лідером його у 1908 році був обраний біржовим старостою візників Костянтин Костянтинович Гамалея. Йому Градоначальник наказував «завжди уважно спостерігати особисто і через своїх помічників, щоб візницькі виїзди були постійно у справному вигляді; хромих, скалічених коней не повинно бути у візників; малолітніх та п’яних візників не допускати, біржі, де стоять візники, повинні бути у постійному порядку та чистоті, візники повинні поводитися пристойно, не сходити з козел тощо».

Що малось на увазі під «тощо» ми легко знаходимо в наступному наказі.

«Наказ Тимчасового Одеського
Генерал-Губернатора
м. Одеса № 21. Лютого 9 дня 1908 р.

Помічено мною, що деякі власники другорядних та нижчих готелів входять в угоди з візниками, зобов’язуючи їх доставляти з вокзалу та пароплавних пристаней пасажирів, причому за кожного доставленого пасажира господарі цих готелів, у вигляді премій, видають візникам винагороду.
Заохочені візники, в гонитві за винагородою, дуже часто відмовляються везти пасажира до призначеного готелю, заявляють про його закриття, ремонт або відсутність вільних номерів і майже насильно везуть до того готелю, з яким увійшли в угоду.
Прошу г. Поліцмейстера звернути на це увагу і винних візників притягати до відповідальності, аж до позбавлення права їздити включно.
Тимчасовий Одеський Генерал-Губернатор,
Генерального Штабу Генерал-Майор ТОЛМАЧЕВ».
Ну і як не поговорити про відому одеську проблему парковок. Зверніть увагу на місця та вулиці — все ті ж.

27-го жовтня 1908 року
№ 231
1) Для підтримки порядку між візниками біля театрів наказую ставити їх у наступному порядку:
1. Біля міського театру: по Рішельєвській вулиці з правого боку однокінні прості дрожки — головою до Дерибасівської вул. по Ланжеронівській від Рішельєвської до Пушкінської однокінні криті дрожки головою до — Рішельєвської вул. по Ланжеронівській до Катерининської вул. однокінні дрожки головою до Катерининської вул.
2. Біля театру Сибірякова: по Херсонській вулиці з лівого боку однокінні прості дрожки головою до Преображенської вулиці по Кінній від Херсонської до Софіївської вулиці однокінні криті дрожки по лівому боці головою до Херсонської вул. по Кінній до Князівської однокінні дрожки з правого боку головою до Князівської вулиці.
Спостереження за постійним виконанням візниками цього порядку покладаю на помічника мого по зовнішній частині Корочанського, чергових по театрах чинів поліції та біржового старосту Гамалею».
Ну що тут скажеш, 110 років минуло, а проблеми міського руху не сильно змінилися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса