Готуючись до чергування, припускав, що доведеться говорити про політику, зокрема, про вибори: заспокоювати одних, вмовляти других, піднімати настрій третім… Навіть заготовив кілька афоризмів: «Політика — це невпинний вибір з двох зол», «Приходять у політику з блискучим майбутнім, йдуть з жахливим минулим», «Політик думає про наступні вибори, державний муж — про наступне покоління». Виявилося, хвилювався даремно: одесити проігнорували набридлу всім тему.

Юрій Олександрович Чепчиц вважає публікацію у «Вечірці» «Прощати борги ЖКГ не буде» корисною та своєчасною. «У нашій родині, — розповів читач, — склалася традиція — завжди розраховуємося за комунальні послуги вчасно. Але ось що виходить. З шести платіжок до двадцятого числа нам принесли три.

21-го надійшла четверта. А від водоканалу та тепломереж — тиша. Як акуратний платник, я змушений був сам обдзвонювати ці організації, щоб дізнатися реквізити та зробити щось на кшталт платіжок. Адже банк приймає гроші не за дзвінком, а за документом. Виходить, що від нас вимагають дисципліни, а самі її ігнорують. Дивна ситуація. Нехай постачальники послуг підтримують дисципліну платників власною дисципліною. Платіжки повинні бути на руках мешканців у першій половині місяця, тоді люди й платитимуть вчасно. Сподіваюся, що подібне становище виникло не скрізь. Але в нашому будинку за адресою провулок Генерала Вишневського, 5 справа саме так».

85-річний Григорій Сергійович поділився своїми проблемами. «Я маю право на отримання безкоштовних ліків. Раніше все було просто: лікар виписує рецепт, йдеш з ним до аптеки і отримуєш, що прописано. Тепер все робиться через телефон, а якщо телефону немає? Ну та гаразд, я про інше. У нашому Малиновському районі «безкоштовна» аптека лише одна — на вулиці Гайдара. Можете уявити, яка черга утворюється? Я, наприклад, прийшов о 9 ранку і, не витримавши, пішов о 12, ні з чим. Абсурд! Вірніше, знущання над літніми людьми».

Віра Григорівна розповіла про долю скверу імені Шклярука, що на 10-й станції Великого Фонтану. «Років зо три тому нам через пресу повідомили про плани облаштування скверу. Чого тільки не обіцяли! І що маємо? Навколо все забудовано, до моря пройти не можна. Жодних лавок, не кажучи вже про інші зручності. Загалом, як хтось одного разу висловився, найвірніша ознака невиконання обіцянки — це легкість, з якою її дають».

Ольга Петрівна поділилася курйозною інформацією: «Вже давно звична картина: йдеш вулицею, і час від часу до тебе підскакують жваві юнак чи дівчина і наполегливо простягають флаєр з найрізноманітнішими пропозиціями — поміняти вікна, встановити нові двері, купити окуляри, які майже самі читають, і так далі. Як правило, беру ці листівки — все-таки працюють люди. І навіть переглядаю, перед тим як викинути в урну. Те, що я прочитала в останньому отриманому таким чином «шедеврі» рекламної думки, засмутило і навіть налякало: «Знищуємо комах, тарганів, клопів. Новітніми технологіями. Без запаху. Гарантія». Чудово, якби не продовження: «А також в наявності є авторська отрута для особистого примІнення». Як людину, яка старанно вчилася в радянській школі, мене, природно, засмутило слово «примІнення», що свідчить про поголовно наростаючу безграмотність. Але як сприймати інформацію про отруту для «особистого примІнення»? Для бажаючих покінчити життя самогубством або отруїти якогось недруга? І де гарантія, що ця отрута випадково не потрапить зовсім не «за адресою»? Цікаво, що автор або його торговий представник зовсім не приховують своєї, загалом-то, протизаконної та небезпечної діяльності — номер телефону надрукований на листівці дуже крупно. Чи існує якийсь контроль за поширенням таких ось листівок? Можливо, хтось вважатиме мої побоювання надмірними, мовляв, потрібно до подібних казусів ставитися з гумором. Можливо… Але якось не виходить». Наступного дня Ольга Петрівна зайшла до редакції і передала рекламну листівку. Так що, дорогі читачі, можете і ви оцінити високий політ фантазії її укладачів.

Наша постійна співрозмовниця Олена Вікторівна Вавилова одразу попередила: говоритиму про добре. «Дякую за привітання з 8 Березня. Несподівано було і дуже приємно. Схвилювала почуття публікація про багаторічного директора нафтопереробного заводу Попова. Яка чудова людина! І адже не він один такий був. Згадали з сусідами своїх директорів — з канатного заводу, 1-го судноремонтного. Я вже не кажу про начальників пароплавства. Прекрасні фахівці, найдостойніші люди. Шкода, що не виходить на зв’язок з читачами фотокореспондент Олег Володимирський. Слідкую за ним ще з його кінематографічних часів. Професійне зростання Олега (не знаю його по батькові) вражає. Як він встигає брати участь у всіх подіях міського життя?! Але є у мене для нього і дві ложки дьогтю. На фотографії, де колектив редакції відпочиває на природі, деякі співробітники позують у темних окулярах. Це, як казала моя бабуся, моветон. І ще. На фото з Іванівки в школі, де вчився Борис Федорович Дерев’янко, підлітки сидять, а дорослі люди стоять. На мій погляд, неправильно це».

Шановна Олено Вікторівно, обов’язково передам ваші зауваження Олегу Володимировичу. Але треба враховувати: він адже особистість творча і, як справжній художник, має право на власний погляд на світ. А за останню фразу «Вірю, що «Чорноморець» все одно буде хорошою командою» вам від мене окреме спасибі.

У понеділок, 6 травня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-59-32 з 10.00 до 12.00 чергує заступник редактора Дора Миколаївна ДУКОВА.