Сьогодні ніхто не може сказати, хто ж із кандидатів у президенти України переможе на виборах. Однак перед будь-яким із них відкриється можливість увійти в історію в образі спасителя України. Країна і народ готові до найсерйозніших перетворень більше, ніж будь-коли. При цьому не вимагається ні нових майданів, ні гучних пісень, ні палаючих шин, ні пафосних гасел. Ми вже пережили романтику революції в апельсинових тонах, революційну ейфорію з гідністю, значно помудрішали, стали розсудливішими і прагматичнішими. Відображенням загального очікування великих змін є і незвичайно великий список кандидатів у президенти.

Якби Європа вирішила обрати єдиного президента і від кожної європейської країни попросила б по одному кандидату, то загальноєвропейський список кандидатів виявився б меншим, ніж список кандидатів у президенти однієї України. Поет про це написав: «вибори — відповідальний момент, кожний десятий у нас президент. Дуже б хотілося, Боже прости, кількість у якість перевести». Судячи з усього, ми, крім зерна, робочої сили та айтішників, могли б постачати в Європу і кандидатів у президенти. Список претендентів прочитати від початку до кінця — велика праця. Тому, спираючись на рейтинги, обмежимося чудовою сімкою. Я ні за кого не агітую і бажаю всім успіху.

З поваги почнемо з чинного президента. Можна захоплюватися передвиборчою активністю Петра Олексійовича. Якби протягом чотирьох попередніх років він виявляв таку ж активність і турботу про народ, то сьогодні багато хто погодився б, що кандидатів багато, а президент один. Однак машину часу повернути не можна. Тому чинному президенту доводиться відчайдушно боротися за голоси виборців. Це є доказом демократії.

У цей же час найвищий рейтинг має кандидат, який докладає мінімум зусиль у президентській гонці. Політологам ще належить вивчення феномену Володимира Зеленського. Примітно, що віртуальний затребуваний образ нового обличчя, далекого від політики, але впізнаваного в народі, виник раніше конкретного прізвища. Зазвичай такі обличчя можуть бути знайдені серед акторів і письменників. Прикладами є президент США Рональд Рейган і президент Чехії Вацлав Гавел. Однак вони прийняли правління державою з уже налагодженою законодавчою, виконавчою та судовою владою.

У нас нових облич шукати довго не довелося. На слуху з’явилися прізвища Вакарчука та Зеленського. Обидва вони не виявили величезного бажання йти у владу. Це ще більше збільшило їхній рейтинг. Якби погодилися обидва, то В’ячеслав на своєму білборді міг би написати «Все буде добре», а Володимир — «Жарти вбік». Виборці при виборі рішення керувалися б не порівнянням програм кандидатів, а своїми уподобаннями в галузі жартів або пісень, хоча мова йшла б про долю країни і власну долю. Так влаштована свідомість людини: вона обирає легшу роботу. У таких випадках людину рятує підсвідомість.

Я з повагою і великою симпатією ставлюся до таланту Володимира Зеленського. Він нагадує молодого симпатичного штурмана, який планує вперше в житті здійснити важкий і довгий океанський перехід у ролі капітана морського лайнера з великою кількістю пасажирів на борту. При цьому в океані можуть зустрітися непередбачувані ситуації, а технічний стан самого судна далекий від досконалості. Є й інші думки. У низки кандидатів немає своєї фракції в парламенті. У них можуть виникнути труднощі у взаємодії з парламентом.

Крім того, кожного кандидата потрібно розглядати з точки зору домовленості щодо встановлення миру на Донбасі. У цьому плані серед тих, хто здатний вести переговори з Путіним, не поступаючись йому в політичній ваговій категорії, можна назвати трьох кандидатів. Це Юрій Бойко, Ігор Смешко (завдяки професії та військовому званню) і Юлія Тимошенко (завдяки вже наявному досвіду).

Юлія Тимошенко серед кандидатів відрізняється тим, що є лідером найстабільнішої партії. Тривале існування цієї партії одні розглядають як плюс, інші розглядають як мінус. Справедливості заради слід зазначити, що Юлія Тимошенко була в опозиції до політики всіх попередніх президентів. За це їй доводилося неодноразово і серйозно страждати. Особливе місце серед кандидатів займає Юрій Бойко. На мій погляд, його збалансована позиція в мовному питанні дозволяє йому знаходити спільну мову як серед україномовних, так і серед російськомовних виборців.
Сучасна палітра кандидатів вельми різноманітна. І навіть всередині утворених тріумвіратів існує різноманітність. Хороша ознака. Оскільки особистості, що входять до тріумвірату, конструктивно доповнюють одна одну. Як ілюстрацію можна назвати трикутник Гриценко — Садовий — Добродомов.

Одним з оригінальних кандидатів є лідер Радикальної партії Олег Ляшко. Його партія зуміла домогтися в парламенті прийняття низки корисних рішень. На мій погляд, цілком заслужено зумів за досить короткий термін увійти до сімки Ігор Смешко. Однак його старт певною мірою можна вважати запізнілим. За межами зазначеної сімки є чимало гідних і шанованих кандидатів, про яких можна сказати: Україна має талант! Хочеться сподіватися, що ці економісти, юристи, політики та військові займуть гідне місце в новій законодавчій та виконавчій владі.

А кожному виборцю можна побажати зробити правильний і вільний вибір відповідно до особистих переконань.