Коли мова має можливості для вільного розвитку, вона слугує чинником єднання. В Одесі успішно проводиться форум «Українська мова — мова єднання». Якщо ж у такому делікатному питанні, як мова, штучно створювати проблеми, то вони можуть стати чинником роз’єднання.
На сьогоднішній день за основними питаннями та положеннями, що визначають, що в державі Україна державною мовою є українська, а держчиновники повинні знати її і говорити нею, в суспільстві давно досягнуто згоди. Тому прикро бачити і чути, як щодо окремих нюансів солідні люди в своїх дискусіях доходять до нестями і голосно цитують один одному розумні статті з Конституції України. Все це нагадує не єднання, а сімейну сварку на межі розлучення тому, що там, де починають цитувати закони, там закінчується любов. З цього приводу Вільям Шекспір писав (в українському перекладі):
Тоді вступає в силу кодекс прав,
Як для любові вже нема підстав.
Аналіз спірних моментів говорить про те, що за умови взаємної поваги, без емоцій і позицій, що не терплять заперечень, всі нюанси можна було б вирішити на компромісній основі.
Розширенню сфери використання української мови благословенність сприяє більше, ніж надмірне адміністрування, а часом і відверте ігнорування історичних особливостей формування мовного середовища для багатьох літніх людей. Російськомовним громадянам і патріотам України, в тому числі тим, хто захищає свою країну на сході, не дуже приємно чути, коли російську мову називають мовою агресорів і окупантів. За таким принципом в ряду мов агресорів опиняться французька та англійська з гарматою на Приморському бульварі, німецька, італійська, угорська та румунська. А якщо згадати Полтавську битву, то й шведська.
Гадаю, що пані Ірина з красивим прізвищем Фаріон, як відомий мовознавець, погодиться з тим, що Гете і Шиллер не відповідають за Гітлера, а Пушкін і Толстой не відповідають ні за Сталіна, ні за Путіна в питаннях мови. Якщо згадувати про радянський тоталітарний режим, то його керівники були представлені не менш, ніж 15 національностями. А російська мова була для них, як і для військовослужбовців з різних кінців країни, мовою міжнаціонального спілкування.
Спільним знаменником сприйняття історії громадянами України, як україномовними, так і російськомовними, є засудження тоталітарного режиму та репресивних методів. Тоталітарні вожді приходять і йдуть, а мови існують тисячоліттями. При цьому існують природні закони їх поширення та розвитку. На відміну від адміністративних заходів природні закони не страждають перегинами і тому надійніші та ефективніші.
З цієї точки зору, утвердження та поширення однієї з найкрасивіших у світі української мови має беззаперечну і прекрасну перспективу. При цьому не тільки як державної, але в усіх сферах життя незалежної України.
Притчею во язицех стала історія з касиром, який не знав української мови. За бажання ця проблема вирішується за два дні. Ніхто нікого не змушує працювати касиром. Але якщо є таке бажання, то потрібно володіти відповідним запасом слів українською мовою з поваги до себе і до покупця. Тим більше, що більшість назв товарів обома мовами звучать однаково, а всі числівники мають єдині корені. Було б бажання.
Прикро, що суперечка з угорською діаспорою не знаходить компромісного рішення в Законі про освіту. За бажання рішення можна знайти з урахуванням позицій обох сторін. З одного боку, реалізація ідеї навчання українською мовою обґрунтована і, крім користі, угорській діаспорі нічого не принесе, оскільки розширить перспективні можливості працевлаштування. З іншого боку, можна зрозуміти бажання угорської діаспори не зупиняти розвиток рідної мови на побутовому рівні, а розвивати свій науковий і технічний словник у вищій школі разом з розвитком науково-технічного прогресу. Ця проблема може бути вирішена, якщо з ініціативи угорської діаспори за погодженням з Міністерством освіти підручники вищої школи будуть друкуватися, подібно до словників, двома мовами. Це дасть можливість при вивченні предмета українською мовою паралельно вивчати матеріал, за бажанням, і угорською мовою. Таке рішення підтверджує державний характер української мови та конституційне право мов національних меншин на свій розвиток.
Для шанобливого, терплячого та ефективного вирішення питання розширення простору української мови корисно врахувати досвід Фінляндії. Ця країна сотні років перебувала у складі Швеції. У той період фінську мову можна було почути лише на побутовому рівні і найчастіше в селах. Для відродження та утвердження фінської мови у Фінляндії дійсно як державної в усіх галузях життя знадобилося близько 45 років.
Україна успішно пройшла вже дві третини шляху до повного вирішення розглянутого завдання. Для покоління, народженого в незалежній Україні, мовної проблеми практично не існує. Як доцент Одеської національної академії харчових технологій можу сказати, що кожне заняття в аудиторії проходить як тріумф української мови. А деякі студенти так красиво говорять українською, що душа радіє. За сьогодення та майбутнє української мови можна бути спокійним. Потрібно тільки виявляти дружелюбність, терпіння і здоровий глузд.
