Як був заарештований В. Молодцов (Бадаєв)

У лютому 1942 року сталися події, які призвели до загибелі найвідомішого одеського партизанського загону. Але що ж сталося насправді, досі залишається не до кінця зрозумілим. Розберімося, хто був винен в арешті та загибелі партизанів загону Молодцова (Бадаєва).

Ні гази, ні голодна блокада, ні терор не могли примусити партизанів вийти з нерубайських катакомб і скласти зброю. Загін бився вже чотири місяці. Як часто буває, біда прийшла, звідки не чекали…

Ми завжди говоримо про партизанів катакомб, забуваючи, що була ще наземна або «міська» частина загону. Вона складалася з п’яти-шести бойових та агентурних груп чисельністю від шести до десяти осіб кожна. Крім того, в місті перебували агенти-одинаки, утримувачі конспіративних квартир, «законсервована» агентура, окремі склади з озброєнням та вибухівкою тощо.

Наземний загін резидентури Молодцова (Бадаєва) очолював партійний активіст Антон Броніславович Федорович (псевдонім — Петро Іванович Бойко). Його рекомендували до загону як старого чекіста, оскільки в 1920—1922 роках він служив спочатку оперативним комісаром, а потім помічником уповноваженого в особливому відділі одеської ЧК. Звільнений за скороченням штатів у 1922 році, він обіймав різні посади від начальника воєнізованої охорони однієї з одеських установ до керівного працівника районного масштабу.

На самому початку війни Бойко зі своєю дружиною Євгенією оселився в кімнаті на квартирі сім’ї Гордієнко (вул. Ніжинська, 75). Там же, на першому поверсі, була відкрита слюсарна майстерня, яка стала місцем для конспіративних зустрічей. У ній працювали сам Бойко та два брати — Олексій і Яків Гордієнко.

Зв’язок з катакомбами здійснювала так звана молодіжна десятка наземного загону, що складалася з 16—17-річних підлітків на чолі з Яковом Гордієнком. Вони ж займалися здобуттям розвідувальних даних та підривною роботою.

Через наземну агентуру Молодцов здобував найцінніші розвідувальні дані, легальні румунські документи, отримував продукти, зв’язувався з іншими диверсійно-розвідувальними групами (в т. ч. групою Кузнєцова-Калошина, заблокованою в катакомбах на Молдаванці — прим. авт.). Крім того, Володимир Олександрович намагався налагоджувати контакти з чекістською агентурою і за межами Одеської області. Так, Центр орієнтував Бадаєва на встановлення зв’язку з київською резидентурою, яку очолював Максим (Іван Данилович Кудря). Для цієї мети на лютий планувалася відрядження до Києва нібито для пошуків сировини для пивоварного заводу підпільників Петра Мілана та Петра Мойсейовича Вишневського — господаря примусової майстерні, ще однієї конспіративної точки.

Незважаючи на досить велику чисельність (близько 60—70 осіб), зовнішній загін Федоровича будь-яких організованих акцій не здійснював, в основному займаючись збором розвідданих та інформуванням населення за допомогою листівок. У зв’язку з цим у грудні 1941 р. Молодцов двічі викликав Федоровича до себе в катакомби і вимагав активізувати проведення необхідної роботи. Однак ситуація на краще так і не змінилася. Після цього вже сам Молодцов виходив у місто і давав там вказівки щодо організації роботи. При цьому Молодцов кілька разів скаржився командиру підземного загону А. Клименку на низьку активність Бойка та його групи.

Яків Васін, заступник командира підземного загону, згадує чотири таких виходи командира на поверхню і пише, що сам відмовляв Молодцова від невиправданого ризику. Але Володимир Олександрович усвідомлював гостру необхідність активізувати діяльність «наземників», і до того ж він довіряв своїм досить якісно виготовленим документам. У нього для виходів у місто був комплект хороших легальних румунських документів на ім’я Носова Сергія Івановича.

8 лютого 1942 р. разом зі зв’язковою Тамарою Межигурською він пішов у місто, але назад у катакомби не повернувся. Для з’ясування причин неповернення Молодцова 12 лютого в місто вирушила його друга зв’язкова Тамара Шестакова, яка також назад не повернулася.

Але до цього пройшла вже ціла низка подій, про які в нерубайських катакомбах ніхто не знав. Все почалося з того, що в складі наземного загону виникли проблеми із заступником Бойка — Олексієм Садовим. Останнього неодноразово бачили п’яним у компанії румунів. Він явно спивався. Яша Гордієнко приносив під землю новини, з яких ставало зрозумілим, що Садовий або вже співпрацює з окупантами, або може просто проговоритися, не контролюючи себе. Крім того, Садовий не виконав наказ Бадаєва вбити комісара 6-го відділення поліції Андрієску. Навіть Бойко (Федорович) називав Садового «балакуном і п’яницею». Молодцов прийняв рішення усунути цю загрозу і позбутися Садового.

19 січня за наказом командира загону Яша Гордієнко та його друг Саша Чіков застрелили Садового у нього в квартирі (вул. Ковальська, 30).

Єдине джерело інформації з цього приводу — це особисті свідчення Яші Гордієнка. Ось їх переклад з румунської:

«Коли я був в передостанній раз у катакомбах, днів за 15—20 до свого арешту, я отримав від БАДАЄВА наказ розстріляти САДОВОГО за пияцтво, непокору наказам і за зв’язки з поліцією. Цей наказ отримав я особисто безпосередньо від БАДАЄВА, який дав мені зрозуміти, що в разі невиконання наказу при наступному моєму відвідуванні катакомб я не вийду звідти живим.

Діставшись додому, я повідомив про цей наказ БОЙКОВУ, який сказав мені, що необхідно піти ввечері і виконати наказ.

Наступного дня, близько 5-6 вечора я пішов з Шурою ЧІКОВИМ, і ми застали САДОВОГО в тверезому стані. Я сказав йому, що бачив БАДАЄВА, який запитує, що робив САДОВИЙ весь цей час.

САДОВИЙ відповів, щоб я передав БАДАЄВУ, що наступного дня о 11 годині ранку він буде на вул. Ніжинській кут вул. Горького і доповість особисто БАДАЄВУ про свою діяльність. Оскільки САДОВИЙ наполегливо вимагав, щоб ми пішли від нього, ми попрямували до виходу, я йшов попереду, САДОВИЙ за мною, а ЧІКОВ йшов останнім. Біля дверей я обернувся і вистрілив два рази в САДОВОГО. Що стосується ЧІКОВА, думаю, що він зовсім не стріляв.

Після цього ми вийшли і пішли додому. Я доповів БОЙКОВУ про те, що сталося, а коли був у катакомбах, доповів БАДАЄВУ. Пістолет, яким я стріляв, а також і той, що я дав на час цієї операції, я почистив і знову сховав».

Румуни почали оперативне розслідування вбивства, і 30 січня поліція заарештувала двірника двору Михайла Слятова та Козубенка Григорія — родича і найближчого приятеля Садового. Козубенко через кілька днів вже дав перші свідчення, з яких румуни дізналися про зв’язки Садового та його причетність до підпілля. Відразу після цього почалися перші арешти.

Не маючи на руках матеріалів кримінальних справ основних фігурантів (Козубенка та Бойка), важко остаточно встановити, як розвивалися події в перших числах лютого 1942 року. Всі матеріали литерної справи «Операція «Форт» були вивезені до Москви і зараз знаходяться в Центральному архіві ФСБ РФ. А з копій та оригіналів тих документів, які є в наших архівах, і до яких вдалося отримати доступ, складається кілька версій.

За першою вимальовується, що в результаті допиту Козубенка румуни отримали прізвища всіх членів групи, які часто відвідували Садового. Серед цих прізвищ спливло прізвище Бойка. Перший же візит до нього закінчився тим, що командир «наземників» (морально вже готовий до зради) добровільно почав активно видавати румунам необхідну інформацію про загін.

За другою версією (вона взята з протоколу допиту арештованого після війни Йоана Курєрару) — в результаті стеження за виходами з нерубайських катакомб румунами було встановлено спостереження за двома жінками (Т. Межигурською та Т. Шестаковою — прим. авт.), які виходили з каменоломень і прямували до міста. Прослідкувавши в січні кілька разів за ними, агенти ССІ дізналися про квартиру Бойка (Федоровича). За його будинком було встановлено контроль. Курєрару стверджує, що вони дочекалися дня, коли в квартиру зайшов якийсь невідомий чоловік, і тільки потім заявилися вперше в дім до Бойка.

Курєрару: «При обшуку на квартирі Бойка були виявлені Бадаєв і одна з жінок, яка вийшла з катакомб, які були заарештовані разом з Бойком. Після арешту Бойко-Федорович видав, хто такий Бадаєв і заарештована у нього на квартирі жінка, розповівши все, що йому було відомо про загін Бадаєва і свою групу; він же допоміг нам при арешті своєї групи та виявленні складу озброєння і боєприпасів загону Бадаєва. На підставі цього Бойко був завербований як агент одеського центру ССІ, спочатку він працював таємним, а потім відкритим агентом».

При зіставленні різних епізодів бачиться, що перше ж спілкування (навіть без зайвого тиску з боку співробітників ССІ — Спеціальної служби інформації, тобто румунської контррозвідки) з Бойком призвело до того, що той сам заговорив. І він сам здав румунам спочатку свою частину загону, а потім вже під їхнім керівництвом «виманив» під якимось приводом Молодцова наверх, у вже провалену явкову квартиру.

Однозначним залишається те, що саме в результаті зради Козубенка та Бойка (Федоровича) сігуранца та ССІ отримали можливість провести цілеспрямовані арешти більшості «наземників», а потім і найважливіших учасників «підземного» загону, в т.ч. В. А. Молодцова (Бадаєва).

З обставинами арешту Молодцова теж не все до кінця ясно. У свідченнях Бромберга (який стверджував, що був присутній у цей час у квартирі Бойка) написано так: «9 лютого 1942 року в квартирі по вул. Ніжинська № 75 було зібрання партизанської групи. Там перебували: Бадаєв В., Гордієнко Яків та Олексій, Хорошенко Саша, Чіков Олександр, Межигурська Тамара, Александрова Лідія і я під прізвищем Пасічник Микола. Це зібрання було влаштоване провокатором Бойком для нашого арешту».

Дійсно, незадовго до арешту Молодцова Бойко приходив у нерубайські катакомби, де зустрічався з Володимиром Олександровичем. Цікаво, що партизанка Галина Марцишек після війни вказувала, що в загоні підозрювали про зраду Бойка. За її словами, Бойко в катакомбах довго вмовляв Молодцова вийти в місто для вербування якогось великого поліцейського чина. При цьому Бойко запевняв, що цей служака готовий йти на контакт, але для остаточного рішення він хоче поспілкуватися з Бадаєвим. Мабуть, важливість цього кроку і змусила Молодцова піти на ризик. Наступного дня Володимир Олександрович приймає рішення йти в місто.

Павло Пустомельник навіть запам’ятав дату останнього візиту Бойка в катакомби: «5 лютого 1942 року в розташування партизанського табору прибув зі зв’язковою Т. У. Межигурською командир підпільного диверсійного загону, що діяв у м. Одесі за завданням В. А. Молодцова, — Бойко-Федорович. Він доповів Володимиру Олександровичу про обстановку розвідувально-диверсійної комсомольсько-молодіжної групи в одеському підпіллі… У бесіді з Бойком-Федоровичем Володимир Олександрович своїм прозорим оком і чекістським чуттям запідозрив його в нещирості і вирішив особисто сам перевірити роботу підпільників».

Про що Молодцов говорив зі своїм «верховим» заступником, до кінця не ясно. Але через кілька днів після цієї розмови Бадаєв і Межигурська навіщось йдуть у місто і саме на квартиру Бойка. Дивно, навіщо треба було йти туди, якщо підозри були настільки обґрунтованими, що про них вже говорили в катакомбах!? Невиправданий ризик чи якась гостра необхідність?

Увечері 9 лютого 1942 року за наводкою Федоровича на належній йому конспіративній квартирі були заарештовані Володимир Молодцов, Тамара Межигурська, Яків Гордієнко та ще кілька підпільників. Арешт був проведений румунами грамотно і явно після ретельної підготовки. Будинок був оточений, чорний хід перекритий, а вся операція спланована, як банальна перевірка документів. Можливо, тому Молодцов, який був впевнений у своїх документах, і не став чинити опір. Він розраховував, що після нетривалого затримання та перевірки паперів його і всіх інших відпустять. Він не міг знати, що коли румуни перевіряли його документи на ім’я Носова, вони вже напевно знали, що перед ними — Бадаєв. Тут Бойко зробив свою справу.

До речі, під час арешту, щоб не викликати підозри, румуни забирають до відділку і садять у камеру Бойка (Федоровича). Це ще раз підтверджує ретельну продуманість операції.

11 лютого на своїх квартирах були заарештовані бійці наземної групи під керівництвом Г. Шиліна. Вранці 12 лютого для з’ясування причин зникнення командира до Одеси була направлена друга зв’язкова Молодцова — Тамара Шестакова, але і вона не повернулася до загону.

15 лютого взяли підпільника Вишневського, потім обох братів Міланів, Болоніна та багатьох інших. Протягом лютого та березня 1942 року румунська контррозвідка за прямою допомогою зрадника Федоровича, який став офіційним співробітником центру спеціальної служби інформації, заарештувала більшу частину учасників диверсійно-розвідувального загону, який дислокувався в самій Одесі.

Щоб розібратися з тим, що сталося, на розвідку в місто вирушив досвідчений розвідник С. І. Виноградов. Після повернення до загону він доповів про страшні події, що сталися нагорі. Далі загону довелося діяти не тільки в умовах підземної блокади, але й без підтримки ззовні. А найголовніше — загін позбувся командира, який створив його, зцементував і перетворив на відмінний бойовий диверсійно-розвідувальний підрозділ.