пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Що стоїть за зростанням активності уніоністів у Молдові

«Усі ці розмови, пов’язані з сантиментами, слід відкласти до кращих часів», — так молдовський прем’єр Павло Філіп прокоментував можливе об’єднання Молдови з Румунією в інтерв’ю The Guardian. Водночас глава уряду Молдови зауважив, що «ми можемо бути разом з Румунією в ЄС».

У цій заяві немає нічого нового. Однак навіщо Павлу Філіпу вкотре довелося роз’яснювати, що Молдова є суверенною державою і зовсім не прагне до возз’єднання з Румунією?

2018 рік — знаковий для Молдови. Восени відбудуться парламентські вибори, які, найімовірніше, дадуть відповідь на запитання: «Який зовнішньополітичний вектор обере республіка, чи продовжуватиме вона рух до Європи, чи зробить різкий поворот у бік Росії?». Нинішній рік також рік 100-річчя «Унірі» — з’єднання Бессарабії з Румунією. Вірніше, для когось — возз’єднання, а для когось — окупації, яка закінчилася в 1940 р. з приходом радянських військ і створенням Молдавської РСР.
Щоб зрозуміти суть нинішніх суперечок, потрібен серйозний історичний екскурс щонайменше до XIX ст., а то й ще глибше. Тому варто хоча б коротко зупинитися на подіях двадцятого століття.
15 грудня 1917 р., після Жовтневої революції, Сфатул церій (Рада країни) проголосив Молдавську демократичну республіку на території колишньої Бессарабської губернії. Новій державі було судилося недовге життя. 6 лютого було оголошено незалежність, а вже 27 березня 1918 р. Сфатул церій ухвалив рішення про з’єднання МДР з Румунією. Процес цей проходив в умовах, коли Бессарабія була зайнята румунськими військами, які прибули на прохання того ж Сфатул церія, що давало підстави говорити про його насильницький характер. Радянський Союз не визнав з’єднання, і Бессарабія на картах того часу позначалася як окупована територія. На Лівобережжі Дністра в 1924 р. було створено Молдавську Автономну РСР у складі Української РСР, якій відводилася роль форпосту світової революції.
У 1940 р. на підставі Секретного протоколу до Пакту Молотова-Ріббентропа Бессарабія була приєднана до Радянського Союзу, і її територія розподілена між двома союзними республіками: Українській РСР дісталися Хотинщина та південні райони Бессарабії, де був високий відсоток українців. На решті території було утворено Молдавську РСР, до якої приєднали більшу частину Молдавської автономії. Остаточно в цих межах союзні республіки утвердилися вже після Другої світової війни.
«Молдовенізм» і румунофобія стали ключовими парадигмами національної політики в радянській Молдавії. Тоді ж сформульовано основні ідеологічні концепти та штампи, наприклад, протиставлення молдаван румунам, опис румунського періоду як періоду гноблення молдаван румунами. Культивована румунофобія дала свої плоди вже в 90-ті роки, коли переведення молдавської мови на латинську графіку та прийняття близького до румунського державного прапора розглядалися на Лівобережжі як перші ознаки румунізації.
Національно-демократичний рух у МРСР, що з’явився з початком перебудови, відрізнявся від інших аналогічних рухів у колишніх республіках саме наявністю уніоністської складової. Уніонізм (від румунського Unirea — союз, єднання) виходить з того, що молдавани та румуни — єдиний, штучно розділений народ. Уніонізм швидко завойовував симпатії громадян МРСР. Особливий успіх мали дві акції під назвою «Міст квітів», коли жителі двох країн змогли без будь-яких документів перетнути Прут, що розділяє Молдову та Румунію. Під час першої акції 6 травня 1990 р. понад один мільйон румунів відвідали Молдову, що дало підстави порівняти цю подію з падінням Берлінської стіни.
Пік впливу уніоністів припадає на 1990—1991 рр., коли пост прем’єр-міністра Молдови обіймав один із лідерів Народного фронту Молдови Мірча Друк. Саме на період його прем’єрства припадає гагаузька криза та зростання сепаратистських настроїв у Придністров’ї. Цей факт активно експлуатується придністровською стороною та проросійськими політиками Молдови, які віддають перевагу бачити винуватцями придністровського конфлікту саме уніоністів.
Після 1991 р. уніоністи вже не мали такого серйозного впливу. Участь Румунії у війні на Дністрі в 1992 р. обмежилася допомогою зброєю та дипломатичною підтримкою, хоча придністровські ідеологи розповідали про те, що вони воюють з румунськими солдатами. Примітно, що Мірча Друк продовжив політичну кар’єру в Румунії, а один із найзнаменитіших уніоністів 90-х, лідер Християнсько-демократичної народної партії (ХДНП) Юріє Рошка останніми роками пропагує вчення одіозного ідеолога «руського світу» Олександра Дугіна. Роль головного борця за єдність з «матір’ю-Батьківщиною» перейшла від християнських демократів до Ліберальної партії, а зараз — до Партії національної єдності.
Незважаючи на те, що підтримка уніоністських партій коливається в межах 10—12%, примарою уніонізму продовжували і продовжують лякати як на лівому, так і на правому берегах Дністра. Тим більше, що для цього є нібито й певні підстави. У молдовських школах, наприклад, продовжують викладати «Історію румунів», а не історію Молдови, румунська сторона вустами експертів, політиків, істориків заперечує існування такої нації, як молдавани, віддаючи перевагу використанню терміну «бессарабські румуни» тощо.
Власне, історія і стала основним полем битви між уніоністами та молдовеністами. У молдовенізму безліч відтінків і відгалужень, але суть його зводиться до обґрунтування існування окремої молдавської нації. Як результат вибудовується лінія спадкоємності: Молдавське князівство — Молдавська РСР — сучасна Молдова. Ключовою стає постать молдавського господаря Штефана Великого (Штефан чел Маре), завдяки якому Молдавія в XV ст. досягла небувалого розквіту. Правобережна Молдавія, яка в 1859 р. об’єдналася з родинною Валахією, уявляється жертвою «румунського експансіонізму». А «Уніря» 1918 р. і румунський період розглядаються виключно в негативному ключі — як епоха окупації, терору та національного пригнічення.
Їхні опоненти вказують на те, що перебування у складі Румунії дозволило бессарабцям уникнути жахів Голодомору 1932—1933 рр. та Великого терору 1937—1938 рр., а ось прихід радянських «визволителів» ознаменувався репресіями, депортаціями та голодом. Як результат, уся суперечка зводиться до того, що краще — «румун з нагайкою» чи «комісар з маузером»? Про об’єктивність, зрозуміло, говорити не доводиться.
Примітно, що на роль «хранителів молдавської ідентичності» претендує і сепаратистська Придністровська Молдавська республіка, в якій збережено кириличну графіку для «молдавської» мови.
Сучасна концепція молдовенізму почала формуватися в період правління Партії комуністів і розквітла зусиллями соціалістів на чолі з Ігорем Додоном. Останній приклад: під патронатом І.Додона нещодавно було знято два документальні фільми «Бессарабія 1918» та «Історія Молдови», які повторюють багато в чому ідеологічні штампи радянського часу.
Останнім часом спостерігається відродження уніонізму та симпатій до «Унірі». Понад 150 населених пунктів Молдови підписали символічну декларацію про об’єднання з Румунією. Ініціатором цього процесу є громадянська платформа Actiunea-2012 (Дія-2012), що об’єднує уніоністські організації двох країн.
Наскільки насправді реальною є постановка питання про «возз’єднання» Румунії та Молдови? Згідно з соціологічним опитуванням, проведеним у січні ц.р. Центром міської та регіональної соціології CURS, лише 27% румунських громадян вважають необхідним або дуже необхідним об’єднання з Молдовою, тоді як 66% вважають його недостатньо або зовсім не важливим. До речі, за значущістю це питання стоїть на третьому місці (майже нарівні з референдумом «за сім’ю», тобто проти одностатевих шлюбів).
У Молдові різні соціологічні опитування показують різні цифри, але середній результат схожий з румунським: 28—32% ставляться позитивно до можливого об’єднання, 65—67% — проти. Однак ще десяток років тому кількість бажаючих становила десь 10—15%. У чому причина?
Їх кілька. По-перше, корупція, помножена на бідність, плюс невіра в можливість щось змінити власними силами. Багато молдаван не довіряють політичній еліті та її намірам створити правову та економічно ефективну державу. Відбувається, за зауваженням Оазу Нантоя, «втрата віри у власний проєкт державності». Румунія ж демонструє позитивну динаміку в боротьбі з корупцією та певне економічне зростання. Так з’являється надія на те, що змін вдасться досягти лише зусиллями ззовні.
По-друге, уніонізм представляє також можливість уникнути повернення до сфери російського впливу. Адже найзавзятішими ідеологами молдовенізму виступають саме проросійські сили, перш за все Партія соціалістів і президент Молдови Ігор Додон, відповідно, і сам молдовенізм розглядається (і не без підстав) як російський проєкт. По суті, в переломленій формі відроджується дилема початку ХХ ст. — возз’єднання з Румунією чи перемога більшовиків.
Для України «Уніря» — одне з чутливих питань українсько-румунських відносин. В першу чергу тому, що в прагненні до об’єднання Молдови та Румунії вбачають загрозу територіальній цілісності самої України. Адже найзавзятіші адепти «Унірі» малюють карту Румунії в межах 1918—1940 рр., з південними районами Одеської та Чернівецької областей. Ці страхи активно підігрівалися російською пропагандою. Очевидно, що вони будуть підігріватися і надалі.
І тому необхідно розуміти внутрішні механізми та причини, які викликають зростання уніоністських настроїв у сусідів. Набагато більшу загрозу для сучасної України становить перемога проросійських сил на прийдешніх парламентських виборах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса