пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

14 червня в усьому світі відзначається День донора. У 1868 році в цей день народився австрійський лікар-імунолог Карл Ландштейнер. У 1930 році він отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття груп крові людини та резус-фактора. Офіційно День донора засновано у травні 2005 року Всесвітньою асамблеєю охорони здоров’я. Координують його міжнародні організації — Федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Товариство з переливання крові, Федерація організацій донорів крові.

1922-й рік. Перше переливання крові в Одесі. Врятували життя 13-річній дитині, яка хворіла на цингу. Дано поштовх розвитку служби переливання крові в нашій області.

Цікаво, що в усьому світі, за словами фахівців, здають кров безоплатно. У нас в країні — не завжди. І навіть безоплатним донорам належить перед здачею крові «частування». Скромне, але все ж. Невеликі гроші отримують, наприклад, ті, хто здає кров постійно. Є й моральні стимули, що супроводжуються невеликими ж пільгами. Наприклад, для почесного донора України та для заслуженого донора України. Щоб отримати такі звання, першому треба здати не менше сорока максимальних доз крові, а щоб стати заслуженим донором, — шістдесят і більше.
У країнах ЄС з кадрами донорів немає проблем, як немає пільг і звань. Люди розуміють, що милосердя плати не вимагає. Не можна не визнати, що і у нас, особливо в надзвичайних ситуаціях, коли постраждалій людині терміново потрібна кров певної групи, люди кидаються на допомогу, не вимагаючи жодних заохочень.
У мене збереглися деякі записи п’яти-шестирічної давнини. Пам’ятається, наприклад, як до обласної станції переливання крові прийшли більше ста осіб — курсанти морехідного училища, міліції, співробітники райадміністрації та просто жителі Одеси, щоб, поділившись своєю кров’ю з постраждалою дівчинкою Олею, врятувати їй життя. Можна навести й інші приклади такої, безкорисливої, допомоги людям, здоров’я та життя яким рятували і рятують добровільні донори. Донор — це, по суті, людина, що дарує життя (лат. dono — дарую).
Словник іншомовних слів дає визначення, хто такий донор. Це людина, яка дає свою кров для переливання хворому з лікувальною метою, ТКАНИНУ (наприклад, шкіру) АБО ОРГАН (наприклад, нирку) ДЛЯ ПЕРЕСАДКИ В ІНШИЙ ОРГАНІЗМ.
…Приблизно наприкінці 2012 року в управлінні охорони здоров’я ОДА відбувся «круглий стіл», де обговорювався законопроект МОЗ України «Про донорство органів та їх трансплантацію». Неприйняття його «переважною більшістю населення» (та, власне, про нього й не всі мали поняття) вимагало широкомасштабної та зрозумілої інформації-роз’яснення. Але, крім негусто з’явилися виступів журналістів у ЗМІ, її, як пам’ятається, не послідувало. Та інакше й не могло бути. Адже навіть на «круглий стіл» запросили тільки медиків та журналістів. Представники громадських організацій прийшли «самоходом», звідкись дізнавшись про таке важливе засідання.
Сьогодні у світі діють дві моделі закону про трансплантацію: презумпція незгоди та презумпція згоди. Згідно з першою, всіх людей вважають незгодними на вилучення їхніх органів після смерті для пересадки іншим людям; якщо ж людина згодна, щоб її органи після смерті використовувалися для трансплантації, вона повинна за життя документально заявити про це. Згідно з другою моделлю, всіх вважають згодними на відбір органів після смерті для трансплантації. Якщо ж люди проти, про це вони теж за життя повинні документально підтвердити свою незгоду. Якщо такої заяви немає, вважається, що людина за життя була згодна стати донором після своєї смерті (за замовчуванням).
Громадяни України поки не готові дати згоду на вилучення органів після їхньої смерті. Причини? Наприклад, з релігійних переконань, а також через недовіру до держави. Або звичайна боязнь, скоріше — психологічна.
17 травня цього року Верховна Рада України ухвалила законопроект № 2386а-1, що дозволяє трансплантацію органів після смерті донора за наявності його попередньої, за життя, письмової згоди. За нього проголосували 225 депутатів. Чи зміниться щось із трансплантацією в нашій країні, покаже час. А поки, за влучним висловом однієї з колег, наявна презумпція неготовності суспільства до змін.
За законом вважається, що
до 1 жовтня вже буде створена Єдина державна інформаційна система трансплантації. Буде створено й відповідальний за неї орган виконавчої влади. В Єдиній системі передбачається низка реєстрів, серед яких — дані про анатомічні матеріали для трансплантації, про волевиявлення на посмертне донорство, про живих донорів та донорів гемопоетичних клітин, тобто стовбурових клітин кісткового мозку, тощо.
Конфіденційність, обіцяють розробники законопроекту, буде суворо дотримуватися. Начебто відкритий доступ передбачається тільки до переліку медзакладів, які займатимуться трансплантацією (є таке і в Одесі) та до списку трансплант-координаторів. Функції цих фахівців дуже непрості та досить широкі — отримувати згоду родичів після смерті донора на вилучення його органів, вносити відомості до реєстру, організовувати вилучення, зберігання та перевезення анатомічних матеріалів. А от чи будуть вони в кожному лікувальному закладі чи тільки в реанімаційних відділеннях? Коли почнуть їх готувати?..
Можна довго і розлого міркувати про плюси і мінуси нового законопроекту, але не можна не погодитися, що ефективний закон про трансплантацію давно необхідний (інша річ, чи стане він таким). Щоб рятувати навіть не сотні — тисячі хворих, які помирають, так і не дочекавшись допомоги, яку можна забезпечити завдяки пересадці органів. І щоб сотні тисяч доларів, які можна витрачати на лікування наших громадян, можна було зберегти, а не вивозити їх до країн, куди сьогодні люди змушені їхати «за пересадкою
органів».
У приватній розмові з друзями, знайомими з’ясувала: так, закон про трансплантацію необхідний, але почула й побоювання щодо його нинішньої недосконалості. Наприклад, чи буде гарантовано «здоров’я» органу, що пересаджується; чи достатньо у нас лікарів-професіоналів, здатних якісно проводити трансплантацію; наскільки і в які терміни МОЗ разом з урядом здатний забезпечити оснащення центрів трансплантації (їх п’ять), якщо сьогодні і в звичайних лікарнях нерідко немає необхідного медобладнання; чи варто так «заводитися з трансплантацією», не закінчивши реформування охорони здоров’я взагалі… Та й обіцяної конфіденційності люди, не з чуток знаючи про безкарність пройдисвітів у різних сферах нашого життя, не вірять взагалі або вірять дуже слабко. Хоча в законопроекті і прописано, що ні за яких обставин не можна вилучати органи для пересадки у дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, та людей, загиблих під час бойових дій або від насильницької смерті.
Словом, презумпція неготовності нашого суспільства до великих змін у трансплантації ще настільки жива, що діяти «з наскоку» протипоказано. Процес належить довгий і нелегкий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса