У середині жовтня довелося чотири дні провести в Таллінні. Запросив Мееліс Кубітс. Мешканцям нашого міста представляти його не потрібно. Навіть ті, хто жодного разу не брав участі в організованих ним заходах, ім’я Мееліса Кубітса чули. Давайте побіжно згадаємо його «подвиги».
Все почалося в 2011 році, коли Мееліс, якого вважають одним із найуспішніших естонських «піарників», а також місіонером громадянської дипломатії, реалізував проєкт «Таллінн їде до Одеси». На кілька днів до нашого міста приїхав цвіт балтійської інтелігенції, культури, бізнесу. Ну, а ті, хто бачив, як гості — а їх було понад сотню осіб! — «відривалися» на заключному вечорі в Аркадії, після цього про гарячих естонських хлопців стали говорити без жодних лапок.
Через рік Кубітс організував зворотний візит — «Одеса їде до Таллінна». Тепер уже одеський десант, теж дуже представницький кількісно і якісно, на тиждень окупував столицю Естонії. Коли через кілька років авіакомпанія «Нордіка» відкрила регулярний рейс між Таллінном та Одесою, одразу ж згадали про вищеназвані проєкти громадянської дипломатії. Новий повітряний напрямок став логічним їхнім завершенням.
Потім послідувала акція «Всі їдуть до Єревану!»: влітку 2013-го до столиці Вірменії вирушили талліннці та одесити. Два роки тому Мееліс вирішив незвичним чином підтримати наше місто, організувавши свій день народження на Молдаванці, у звичайному дворі на М’ясоїдівській, де зуміло поміститися понад триста (!) гостей («Вечірня Одеса» писала про це в номері за 16 червня 2015 р.). Минулого року Кубітс здивував акцією «1000 естонців у Санкт-Петербурзі». У північну столицю він реально привіз тисячу осіб!

Нарешті, влітку цього року Мееліс Кубітс прославив наше місто флешмобом «Одеса читає. Одесу читають». Увечері 12 липня протягом двадцяти хвилин близько тисячі людей, вишикувавшись на центральних вулицях у «струмочок», читали різні літературні твори, але, перш за все, одеських авторів. Акція вдалася: їй присвятило велику статтю авторитетне видання The Guardian.
Якщо чесно, тоді до почуття гордості за рідне місто спочатку домішувалася невелика прикрість: невже ми самі не могли додуматися до організації подібного літературного флешмобу? Але потім подумалося: Мееліс вже настільки зріднився з Одесою і настільки в себе її закохав, що все, що він робить для Одеси, робить «за її наказом і для її блага».
Тому, коли надійшло запрошення приїхати до Таллінна як гостя незвичайної акції під назвою «Табурет», то сумнівів не було жодних. Цікаво було побачити — і що це Мееліс вкотре вигадав?
Адже чим більше пізнаєш цю людину, тим сильніше дивуєшся її нестандартному креативному мисленню, здатному вийти за межі контрольованої суспільною свідомістю реальності. Спочатку ставиш собі запитання: «Навіщо він це зробив?». Потім — «Як він це зробив?». А потім раптом відчуваєш, що твоє світосприйняття несподівано перейшло на якийсь інший — неевклідовий, якщо можна так висловитися, — щабель пізнання навколишнього світу.
Виявляється, навіть найтемніші будні можна перевернути, як карти, сорочкою догори, якщо поруч із тобою є однодумці та друзі, ділові партнери та попутники, що симпатизують. І роль грошей у цьому випадку другорядна, хоча, звичайно, куди ж без них? Але головне — бути відкритим до того, щоб подивитися на повсякденне життя — на те, що є його символами та прикметами, — з іншого кута зору.

Взяти, наприклад, звичайний табурет. У стандартному сприйнятті — це меблевий виріб. Але для Мееліса, який має загострений громадянський слух, табурет став символом стійкого сидіння чиновниками на своїх місцях. Для Естонії, яка 2004 року стала членом ЄС, тема всесилля євробюрократії, яка намагається все різноманіття життя загнати в бездушні циркуляри, накази, розпорядження, дуже близька. При цьому чиновники, що сидять на плечах платників податків, мають ще одну рису характеру — вони дуже міцно тримаються за свої місця.
За той самий пресловутий табурет, який стояв біля входу до спортхолу талліннської футбольної арени Ліллекюла. Гості, які прибували на свято, проходили між ніжками меблевого виробу, бо висотою він був… три метри! Усіх особисто зустрічав Мееліс Кубітс. А за табуретом, на штучному газоні, були розставлені столи, що вмістили того вечора 1300 осіб — увесь цвіт і «вершки» естонської політики, культури, бізнесу, громадського життя, а також величезна сцена, де з шостої вечора до глибокої ночі тривала дія.
Якщо чесно, нічого подібного не бачив. Колосальний за масштабом захід (спробуй організувати так, щоб майже півтори тисячі вельми вимогливих гостей були нагодовані, напоєні та задоволені всім, що відбувається навколо) з чіткою «спрямованістю» на заявлену тему. Так, спеціально для свята молодий композитор і диригент Вальтер Соосалу написав музику до рок-ораторії під назвою… природно, «Табурет»! Лібретто написав Вейко Тубін. У прем’єрному виконанні рок-ораторії брало участь 80(!) молодих музикантів.
Для Мееліса — як він потім зізнавався — цей музичний твір, що став центральною частиною свята, цінний був не тільки тим, що чітко відобразив настрій суспільства, трохи втомленого жити за вказівкою чиновників, яким воно ж платить зарплату. Важливим був і той факт, що замовником рок-ораторії виступив приватний бізнес. Адже для Естонії збереження музичних і, зокрема, співочих традицій є питанням державної важливості.
Примітно, що не тільки табуретом-велетнем організатор акції глузував із чиновницького братства. У імпровізованих буфетах, що розташовувалися по периметру спортхолу, ті, кому не вистачило спиртного, що було на столах, могли купити добавку зі суттєвою знижкою — якщо пред’являли трудову книжку. Виявилося, що нинішній уряд вирішив реанімувати цей документ. Це в Естонії, яка вже понад п’ятнадцять років розвиває електронну державу. П’ять років тому країна стала абсолютним лідером серед держав Центральної та Східної Європи за залученістю населення до можливостей мережі інтернет. Практично все населення має ID-картки (електронні паспорти). Голосують на виборах також через інтернет. І раптом — повернення до життя паперових трудових книжок… Ось Мееліс і вирішив пожартувати.
Загалом, гарне вийшло свято. Організатори, продовжуючи музичну тему, задану рок-ораторією, надали окрему увагу Пярнуському музичному фестивалю та Естонському фестивальному оркестру. Оркестр — дітище відомого диригента Пааво Ярві. Створити музичний колектив передбачається до століття Естонської Республіки, що буде відзначатися 24 лютого 2018 року. Часу небагато, тому вже розпочався збір приватних пожертв.
Як завжди, неперевершена була Анне Вескі. Дійсно, танцювали всі! Аж до євродепутатів та великих бізнесменів. При цьому шафоподібних горил поруч із ними не спостерігалося. На концерт рок-групи Singer Vinger, яка вийшла на сцену опівночі, вже не залишився. За визнанням очевидців, веселощі дійсно дійшли до точки…
Приємно, що з усіх міст світу привітати організаторів та гостей «Табурета» була удостоєна Одеса. Зі сцени з вітальним словом виступив член президентської ради Всесвітнього клубу одеситів (ВКО), письменник Євген Деменок. Відеопривітання передали Валерій Хаїт та Олексій Ботвінов, а також члени президентської ради ВКО. Нарешті, серед почесних гостей заходу можна було зустріти ще одного знаменитого одесита, режисера Йосипа Райхельгауза, з яким Кубітса пов’язує давня дружба.
Ну, а найнесподіванішим акордом свята стала презентація нової акції Мееліса під назвою «Всі люблять Грузію». Пройде він з 11 по 16 червня наступного року в Тбілісі та Батумі. Скільки людей туди поїде, ініціатор подорожі достеменно поки що не знає. Тому що «хто ж не любить Грузію?». Загалом, багато. А запрошувала до давньої країни відома грузинська співачка Ліза Багратіоні, у якої в Таллінні вже багато друзів. З офіційним привітанням до присутніх від імені Грузії виступила посол Теа Ахвледіані.
…Чотириденне перебування в Таллінні дало можливість побачити та дізнатися ще багато цікавого. Так, побачили барельєф Бориса Єльцина, встановлений п’ять років тому в самому центрі міста. Цієї честі перший президент Росії був удостоєний за те, що за нього відбулося безкровне відновлення незалежності Естонії. Автор ідеї — Мееліс Кубітс. На барельєфі — прізвища скульпторів та архітектора, а також шанованих громадян, зокрема, дисидентів радянської доби, які здобуттю державою незалежності присвятили все своє життя. Зрозуміло, що ідея встановлення барельєфа викликала неоднозначну реакцію і в Москві, і в Таллінні. Але ініціатори свого досягли. І в серпні 2013 року в присутності Наїни Йосипівни барельєф був відкритий. Це єдина меморіальна дошка Єльцину за кордоном.
А зараз Кубітс одержимий іншою ідеєю — встановленням у Санкт-Петербурзі пам’ятника знаменитому оперному та естрадному співаку Георгу Отсу. У північній столиці він народився, а знаменитим став на Батьківщині — в Естонії. Всі політичні нюанси та обставини, які можуть супроводжувати реалізацію ідеї встановлення пам’ятника Георгу Отсу, очевидні. Але Мееліс Кубітс не відступає.
Вкотре з задоволенням прогулявся Старим містом. І вкотре відзначив, що історичний центр, який є туристичною Меккою, залишається недоторканим! Тут немає — і, виходить, не може бути — талліннського аналога Будинку Руссова, або варіанту нашого ганьбища по вулиці Гоголя (список можна, на жаль, продовжувати). Все як було, так і залишилося. І на місці старих будівель не з’явилися — з Божим благословенням — потворні хмарочоси. І камінь з бруківки — під приводом того, що незручно ходити, — ніхто не виколупав. І балкончики на будинках 1410 року народження ніхто не побудував. І пластикові вікна не змінили автентичні дерев’яні. Отже, якось можна місту розвиватися, не знищуючи того, що становить його неповторні риси.
Нарешті, була ще одна зустріч, про яку розповім в окремій публікації. Так, мені вдалося знову поспілкуватися з Тамарою Зібуновою — дружиною знаменитого російського письменника Сергія Довлатова. Спочатку передбачалося, що наше спілкування відбудеться в Одесі. Але Тамара Миколаївна вже не подорожує на далекі відстані. Завдяки Меелісу зустріч відбулася в Таллінні.











