Що мене зачепило в статті «Справа про довідку» (номер «ВО» від 16 травня 2017 року)? Може, моральна сторона справи про свідоме знущання групи посадових осіб над пенсіонером-інвалідом? Ні. Суспільство вже давно звикло до такої деградації. Нас уже важко здивувати тим, що той, хто поставлений вершити справедливість у суді, відкрито творить беззаконня. Ми вже не обурюємося не тільки коли ловлять кишенькового злодія в маршрутці, але й коли ловлять злодіїв у бухгалтерії підприємства чи ще вище. Нам вже давно ні на кого сподіватися, крім самих себе, бо інститути держави або не працюють зовсім, або їхні функції виконуються з точністю до навпаки.
Ви читали Дантові «Кола пекла»? Нічого не нагадує? Ми з вами вже в колі першому. Недарма кажуть, що пекло і рай ми створюємо самі, і в першу чергу в своїй душі та навколо себе. Але навіть не це мене зачепило, а зовсім інші думки.
У справі Чабанюка чітко простежується глибинна небезпека для держави. І це вже не емоційна позиція, а раціональна оцінка ситуації. Якщо називати речі своїми іменами, то, по суті, йдеться вже не про невидачу довідки, і навіть не про недобросовісне виконання своїх службових обов’язків головбухом і суддею. Йдеться про підрив довіри до держави, її зобов’язань та публічних обіцянок. Відбувається свідома дискредитація посадовими особами внутрішньої політики держави, складовою частиною якої є соціальна політика. Всі ці «ткалі з кухаркою і свати баба бабариха» в особі бухгалтерів, суддів і директорів своїми «шаманськими танцями» навколо «бабла», по-тихому віджатого у пенсіонера, розкладають довіру суспільства до держави. І це насправді страшно. Бо наслідки руйнівні. Якщо сьогодні так обдурили чорнобильця, завтра так обдурять (і реально вже обманюють) АТОвця, а післязавтра, коли Україна в особі держави покличе піднятися і захистити країну, може нікого й не виявитися, бо довіра до держави вичерпається.
Час би державі давати реальну оцінку таким випадкам. Оцінювати і кваліфікувати такі випадки прямого спотворення своєї внутрішньої політики не як службову недбалість чи корупцію, а як підривну диверсійну роботу проти держави Україна.
ОЛЕКСАНДР
Дякую редакції за увагу до проблеми людини, яка дивом вижила і живе всупереч усім обставинам. Дякую за правду і принциповість. Чорнобиль — вічний наш біль, що не минає. Чорнобиль — це пам’ять про загиблих і борг перед тими, хто залишився живим, хто захистив усі покоління від розбурханого атому.
У зв’язку з цим у мене багато запитань щодо цієї справи: чому Н. І. Чабанюк повинен проходити кола пекла для доведення своїх законних прав? Чому керівництво державного підприємства ставить палиці в колеса, знущається над тим, хто захистив країну? Чому з постраждалим в ім’я миру потрібно боротися та ще й такими варварськими методами? Чому наша нинішня судова система не здатна захистити героя?
З минулої публікації по темі про чорнобильця Н. І. Чабанюка проглядав конфлікт інтересів, спрямований проти постраждалого чорнобильця, і сімейність суддів при розгляді справи (син у 1-й інстанції, мати у 2-й інстанції). Тепер, нарешті, щодо нещасної довідки начебто прийнято рішення, але в законну силу не ввійшло (оскільки підприємство — проти). А проти чого, власне — проти права чорнобильця на застосування закону для вирішення питання?
І тут мають місце дві сторони: етична — це совість, мораль і громадянська честь тих, хто зобов’язаний виконувати свої посадові обов’язки, і друга сторона — це закон, за допомогою якого повинні, але не хочуть захистити право людини на те, що їй було гарантовано. Цікаво, а що відчувають судді, бачачи перед собою героя-чорнобильця інваліда Н. І. Чабанюка, який змушений боротися за своє життя і за своє існування? І боротися вже не з розбурханим атомом, а з системою перешкод його законним правам. Що відчувають судді, які, як і ми всі, в першу чергу люди, а вже в другу — судді. Якими в цьому випадку є внутрішні переконання суддів, яким тепер в апеляційній інстанції доведеться від імені України вирішити долю людини? Сподіваюся, що газета супроводжуватиме Н. І. Чабанюка у відстоюванні його законних прав та інформуватиме одеситів про цю справу. І її голос на захист героя ще за його життя пролунає так, щоб закінчилися його поневіряння та знущання над ним тих, хто, сидячи на державній зарплаті, безкарно дозволяє глумитися над людиною. Сподіваюся, сила закону виявиться сильнішою за закон сили, а рішення апеляційного суду буде чесним, грамотним. І останнє запитання: яка сутність цих юристів, які так тривало і цинічно знущаються над інвалідом I групи, ліквідатором аварії на ЧС, який отримав недопустиму дозу радіоактивного опромінення?
ЛІДІЯ
Нещодавно прийнято ще один закон про захист чорнобильців. Правильний закон — це добре, якщо він вчасно, якщо не запізнився. Сьогодні питання не тільки про вдів, сьогодні постраждалі чорнобильці, які ще живі, не можуть отримати свою заслужену пенсію. Закон та його виконання дискредитують своїми діями службовці всіх рангів, які створюють бюрократичні зволікання. Чорне крило Чорнобиля і чорні душі тих, хто всупереч обов’язкам допомагати знущається над чорнобильцями, зокрема, над Н. І. Чабанюком. Саме такі асоціації викликала у мене ця стаття. Закон справді потрібен, правда, він запізнився. Ми всі в боргу перед героями-чорнобильцями. Це забувати не можна нікому і ні в якому статусі.
ГАЛИНА











