Як моряку мені доводилося зустрічати Новий рік найчастіше в морі. Бувало, і в різних країнах. Але одного разу, коли теплохід «Аркадій Гайдар», на якому я плавав старшим механіком, став напередодні Нового року в Одесі в ремонт, я зустрів це чудове свято не вдома в колі сім’ї, біля гарно прикрашеної ялинки, а на стапель-палубі заводського дока, що продувається крижаним вітром.

А сталося це так.

Спуск судна з дока на воду призначено було на ранок 31 грудня. А це означало, що в другій половині дня я зможу зійти на берег і зустріти Новий рік удома.

Вранці, приїхавши на завод, я спустився на стапель-палубу дока, щоб перевірити, як робітники закріпили кінгстонні решітки, і виміряти щупом зазор на просадку стерна. За кресленням заводу-будівельника цей зазор становив 8 міліметрів, про що при постановці в док я попередив прораба, який керував доковими роботами.

Яке ж було моє здивування, коли, спробувавши виміряти зазор, я зрозумів, що його немає. Величезне стерно теплохода, що пахло свіжою фарбою, щільно сиділо на своєму підставі. А це могло призвести до того, що при перекладці стерна воно заклинить! З веж дока вже лунали команди, які зазвичай передують спуску судна на воду.

«Зупинити спуск! Негайно!». З цією думкою я помчав до капітана.

Капітан «Аркадія Гайдара» Анатолій Іванович Єршов уже одягав теплу куртку, готуючись піднятися на місток. Побачивши мене, весело сказав:
— З наступаючим! Скоро звільнимося і, як нормальні люди, зустрінемо Новий рік удома!
— Анатолію Івановичу! — закричав я. — З дока сходити не можна. Зазору під стерном немає!
— Як немає?
— Я щойно міряв. Після ремонту при збірці стерна робітники не витримали зазор на просадку і посадили стерно впритул. Потрібно терміново поставити до відома начальство дока!
— А ось і воно, — сказав капітан.
У дверях з’явився начальник докового цеху, похмура, малорозмовна людина. Навіть не привітавшись, він сказав:
— Ну що, капітан. Починаємо спуск. Піднімайтеся на місток.
— Який спуск, якщо ви стерно впритул посадили. Ось стармех зазор міряв. Немає його!
— Як немає?
— А ось так. Йдемо, поміряємо.
Утрьох ми спустилися на слизьку від смерзлого снігу стапель-палубу дока і, переступаючи через іржаві троси та прелі канати, підійшли до стерна. Я простягнув начальнику докового цеху щуп. Потикавши ним під стерном і переконавшись, що зазору немає, він матюкнувся і, віддавши мені щуп, сказав:
— З дока зійдемо все одно!
— Як це? — обурився капітан. — Заклинить у морі стерно, що тоді?
— Зараз вирішимо.
З цими словами начальник докового цеху повернувся і швидко став підніматися по гримучих трапах на док.
— Ну от, можна і по домівках, — хмикнув капітан. — Поки він розшукає прораба, поки той збере робітників, настане Новий рік. Та й на виправлення цього браку піде не один день.
Ми повернулися в капітанську каюту. Але не встиг Анатолій Іванович зняти куртку, як на письмовому столі задзвонив телефон. Дзвонив черговий диспетчер пароплавства, якому начальник докового цеху вже встиг надіслати телефонограму.
Вислухавши диспетчера, капітан зі злістю кинув слухавку:
— Якщо не зійдемо сьогодні з дока, ми зриваємо річний план заводу і пароплавству! А те, що в шторм заклинить стерно і нас викине де-небудь на каміння, диспетчера не хвилює!
Знову задзвонив телефон. Цього разу дзвонив головний інженер пароплавства, вимагаючи до телефону мене. Не слухаючи моїх доводів, він закричав:
— Деталі стернового пристрою оглядав інженер Регістра. При збірці стерна був присутній представник відділу технічного контролю заводу. Вам видано акти Регістра та ВТК на придатність стерна до експлуатації. Сходьте з дока негайно!
— В актах все правильно, але зазору під стерном немає!
— Сходьте з дока або отримаєте сувору догану!
З цими словами головний інженер кинув слухавку.
І тут у каюту ввірвався начальник докового цеху:
— Ну що, не передумали? Ваша впертість вам дорого коштуватиме!
Капітан побагровив:
— Ось що, дорогий. Лякати нас не треба. Ми не боязкого десятка. Клички головного інженера заводу. Розмовлятимемо з ним!
Хлопнувши дверима, наш «гість» втік. За покритими морозними візерунками ілюмінаторами вже темніло, і було зрозуміло — зустрічати Новий рік удома навряд чи доведеться.
У напруженому очікуванні минув якийсь час, і в каюту увійшов головний інженер заводу. За його спиною маячила довга постать начальника докового цеху. Сухо привітавшись, головний інженер сказав:
— Ось що, капітан. Ми зараз завели на стерно два троси. Один з лівої вежі дока, інший з правої. Потягнемо шпилями. Якщо стерно нормально піде, сходьте з дока. До Нового року ще встигнемо. Йдемо вниз.
Ми спустилися на освітлену прожекторами стапель-палубу. Нагорі, біля шпилів, виднілися фігурки людей. Головний інженер махнув рукою. Протягнутий з правої вежі дока трос натягнувся, з нього з тріском посипалися намерзлі бурульки, і стерно повільно, зі скрипом почало йти вправо.
І раптом — трос лопнув, ледь не зачепивши обірваним кінцем головного інженера, який встиг відскочити вбік.
— Стоп! — закричав він. — Стоп!
І, не сказавши більше ні слова, пішов. Побіг за ним і начальник докового цеху. Ми залишилися на стапель-палубі одні.
Поруч шуміло море. Його бризки, замерзаючи на морозному вітрі, били по обличчю, як шрапнель. Капітан подивився на годинник:
— До Нового року залишається аж нічого. Будемо зустрічати його тут. Не йдіть, я зараз.
І капітан поспішив наверх.
Незабаром він приніс пляшку шампанського і два келихи. І ось на стапель-палубі дока Одеського судноремонтного заводу під зоряним морозним небом ми зустріли Новий рік.
А зі стерновим пристроєм завод провозився ще тиждень. Але догану я все ж отримав з формулюванням: «За недостатній контроль за виробництвом ремонтних робіт».
І ось у рейсі, а пішли ми з Одеси на Кубу, я дізнався по радіо, що в Босфорі сталася надзвичайна подія. Теплохід «Архангельськ», Балтійського пароплавства, при повороті в найвужчому місці протоки через заклиниле стерно врізався в будинок, що стояв на березі Босфору, де йшло весілля. Троє людей загинули. Багато гостей поранені. Капітана заарештували.
Після приходу в Гавану ми отримали в нашому посольстві газети, і в «Известиях» я побачив фотографію «Архангельська», що впирався форштевнем у будинок на Босфорі.
Я вирізав цю фотографію і хотів після повернення до Одеси поїхати на завод і показати її начальнику докового цеху. Але потім передумав, зрозумівши, що цього хама нічим не проймеш.
Але що цікаво, після цієї події догану з мене зняли. Ось такий був випадок у моїй морській практиці.