ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Вдома ставало дуже зимно. Ми загорталися в теплі халати і натягали вовняні шкарпетки. А котові ж шкарпеток не вдягнеш!
— Треба купити котячий будиночок, щоб Томас не мерз, — сказав тато.
І ми вибрали в магазині найбільший, у зелену клітинку, зі щільним матрациком.
— Хатина дядька Тома, — засміялася бабуся, згадавши назву книги, яку читала ще в школі. Вона частенько називає кота дядьком Томасом, йому це дуже пасує — товстому, важливому, у сірій густій шубці.
Але Том зовсім не зрозумів, що це для нього. Підійшов, обнюхав, скривився — і пішов спати під вішалку, на капцях для гостей. Ми і кормом його всередину заманювали, і на руках, як цінний вантаж, вносили — ні в яку.
Будиночок припадав пилом у коридорі і всім заважав. Через пару тижнів його засунули в комору, але все ж не прибирали — раптом пан кіт забажає там грітися. Ні, спав котяра де завгодно, тільки не там. Так і минув увесь холодний час.
Наприкінці квітня зателефонувала старша сестра. Вона живе окремо, а тепер мала надовго виїхати — влаштувалася на роботу до Києва. У неї теж є кіт, і взяти його з собою не вийде. Чи можна привезти його до нас?
Батьки тварин люблять, погодилися, звісно. Так у нас з’явився Лукас — нахабний пухнастий кіт.
Звісно, коти й раніше були знайомі, на дачу ми з ними їздили, але разом в одній квартирі — це зовсім інша справа. Пішли бійки, засідки, шипіння з-за рогу, погоні один за одним ледь не по стелі… І тут Лукас виявив «хатину».

Бабуся увімкнула в коморі світло і злякалася — котячий будиночок ворушився. Виявилося, кіт там якраз влаштовувався зручніше.
Нарешті будиночок знадобився! Тато тріумфуюче поставив його знову в коридорі. І тут Томас згадав, що це його житло. Тепер пішли змагання — хто раніше опиниться всередині, а хто буде чатувати зовні і бити нахабу кігтистою лапою.
Зараз у квартирі знову незатишно, а вдень усі на роботі, я в школі, обігрівач не ввімкнений. Ось холод котів і примирив. Увечері всі з подивом спостерігали, як у будиночок до Лукаса з серйозним виглядом прослизнув Том — і вони не побилися. Вмістилися обоє, згорнулися там затишно і дрімають. Визирають час від часу.
— Молодці, подружилися, — каже розчулено бабуся.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса