Все вважають мене незграбною — мама, бабуся, подруги. То падає в тиші класу портфель або книга, то ручка вилітає з рук і скаче прямісінько під стіл вчительки, то запнуся на рівному місці. Нічого не вдієш, привчаюся стежити за своїми жестами і дивитися під ноги. Не завжди виходить, правда.
А в новому навчальному році вирішила, що все буде по-іншому. Доросла вже, дев’ятий клас. І ось першого вересня вийшла раніше, щоб вже точно не бігти, червоніючи і спотикаючись. Йду легким кроком і ніби збоку собою милуюся — білий мереживний фартух, біла стрічка, біло-рожеві трояндочки в букеті…
Дійшла до вузької асфальтованої стежки через великий газон. Розрослися там за літо дерева, гілки рукою відводити доводиться. І тут весело дмухнув вітерець, злетів мій фартух — і зачепився за найдовшу гілку з колючками. Я смикнулася назад, потім злякалася, що мереживо порветься, зробила крок до дерева. Не знаю, як називається воно, але навіщо взагалі садити таке — з шипами сантиметра на півтора? І тут я заплуталася остаточно — і волоссям, і рукавом. Ще й мої троянди, здається, вирішили з «родичем» познайомитися.
Стежка жвава, всі мене обходять, обурено притоптуючи, поспішають. А я у своєму звичайному вигляді — щоки палають, подряпана, зла, ледь не плачу… І тут ззаду підійшов хлопець і запитав: «Сталося щось?».
— Ти що, не бачиш, що сталося!
Але він не образився, він хотів допомогти. Відніс мої квіти на лавку і почав потихеньку виплутувати з колючок. А коли побачив, що ми з деревом розійшлися без втрат, приніс мої троянди і вручив мені ж.
— З першим вересня, сусідко! Вчися добре! — і майже побіг у бік зупинки.
Я ще постояла, пригладила волосся, поправила плаття і тихою ходою попрямувала в бік школи, щоб зовсім заспокоїтися. Дякую, незнайомий сусіде! Може, вдасться подякувати тобі, якщо ще зустрінемося на цій стежці.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











