Під кущем малини на узліссі, у високій траві сидів сірий кроленя і з цікавістю озирався.
— Куди це я забіг? Хто тут живе? А раптом хтось страшний?
Нікого не було на узліссі, але верхівки дерев гуділи від сильного вітру і навіть кущі загрозливо хиталися. Прямо на ніс кроленяті впала малинка, і він здригнувся.
Зліва від нього з-за стовбура дерева вийшов маленький рудий лисеня:
— Гей, хто тут?
— Це я, кроленя П’ятий!
— А чому П’ятий?
— Так мене звуть. Нас вісім братів і сестричок, і звуть нас Перший, Другий, Третя і так далі. Я — П’ятий!
— А тут ти що робиш?
— Я втік, бо мене дражнили. Біг, петляв то вліво, то вправо, і ось опинився тут. А де я?
— Це найбільше узлісся в лісі. А он там, у яру, наша нора, там живемо ми, лисиці. Але в мене немає братів, тільки дві сестри. Звуть мене Хвать. А чому тебе дражнять?
— Бо я незграбний і погано стрибаю. Я більше люблю читати. Вчора читав «Історію кроликів» і дізнався, що в давнину кролика називали Королем трав. І сказав усім, що ми — королі. А мене підняли на сміх і стали говорити, що я король окулястих ледацюг. І сказали, що я навіть через пеньок не перестрибну.
— І що? — запитав лисеня. Він так уважно слухав, що сів і обернувся хвостом, як кіт.
— Ну і не перестрибнув. Зачепився задньою лапкою і впав за пеньком. Всі сміялися. І сьогодні вранці, коли батьки пішли на капустяне поле, старший брат сказав, що поки не навчуся стрибати через високий пеньок, книжку мені не віддасть. А то такого незграбного лиса спіймає і з’їсть. Ой, лис! Ти ж лис?
— Так, я лис, — гордо сказав Хвать. — Але я тебе не з’їм. Ми вранці кашу манну їли, а на обід у нас суп з фрикадельками.
— Ну так, скоріше я тебе можу з’їсти. Я ось який великий, а ти навіть менший за кролика.
— Бачиш, і ти вмієш дражнитися. — образився лисеня. — Я маленький, але я Лис! Бережися! Ррррр!
Лисеня скалився, і тут кроленя просто схопився за живіт від сміху:
— Та в тебе ж зубів немає!
Дійсно, у лисеняти не було верхнього лівого ікла. Адже у маленьких тварин, як і у дітей, молочні зуби випадають, а потім виростають нові, постійні.
— Вже росте новий, — образився лисеня. Він повернувся спиною до кроленяти. Пухнастий хвіст його сердито постукував по землі.
Кролик спантеличено дивився йому в спину і задумливо похитував довгими вухами.
— Я не хотів тебе ображати, вибач, — сказав він, постукуючи лапкою лисеняти по плечу. — Навіть не думав, що сам теж вмію дражнитися. Я так більше не буду. Давай зустрічатися в лісі і разом грати!
— Давай! — зрадів лисеня. — Я не ображаюся. Здається, тебе звуть.
— Синочку, П’ятий, де ти, відгукнися! — почулися за деревами голоси мами і тата.
— Кролики живуть он там. Потрібно йти вузькою стежкою — поспішно зашепотів лисеня. Запам’ятай дорогу і завтра приходь сюди грати.
— Добре, прийду. До завтра, — сказав кроленя і закричав:
— Мама, тато, я тут!
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











