Близько десятої ранку. Вулицею Академіка Філатова молода мама котить візочок з маленькою дитиною. А поруч, підстрибуючи, «долає дистанцію» до рідного дому, а може, прямує з мамою до парку (минулими вихідними в парку ім. Горького якраз намічалися масові дитячі забави), чотирирічний Мишко. Справжній маленький ураган. Ураган радості та щастя буття.
— Який чудовий день! Який чудовий я! — на все горло співає Мишко скорочений варіант пісеньки з улюбленого мультика. Усмішка у хлопчика — на весь рот, сяйво очей — наче від стоватної електролампочки.
— Мишко, досить! — суворо повчає мама.
Але Мишко, в захваті від свободи вираження почуттів, що його розпирають, продовжує співати з подвоєною силою:
— Який чудовий день! Який чудовий я!
Слухачів цього вокалу на вулиці мало. Рано тому. Але ось інтелігентного вигляду літня жінка, яка явно поспішала кудись у справах, розпливається в усмішці і, широко розвівши руки, щоб спіймати в свої обійми бешкетника, промовляє «непедагогічне»:
— Ти справді чудовий!
Буркотун на її місці почав би хлопчика повчати: мовляв, «так непристойно себе поводити, подивись, як інші, добрі, дітки поводяться» тощо. А ця мила старенька свій «коментар події» продовжила так:
— У нього, дасть Бог, попереду ще довге життя — навчиться, за мірками дорослих, добрих манер. Тільки б на землі встановилися мир і спокій. І тільки б життя не навчило його мовчати, коли треба говорити.
…Ну, а я пошкодувала, що не було зі мною фотоапарата. Щоб закарбувати картинку ще не зовсім усвідомленого, але такого щирого нестримного дитячого захвату перед життям. На ходу і підпис до тієї картинки склався: «Ти одесит, Мишко!». Плагіат, звичайно, але, погодьтеся, б’є в саму точку.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











