пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Якось мені довелося довго чекати поїзда на одній вузловій станції, де я мав пересадку. Було літо, в будівлі вокзалу сидіти не хотілося. На вулиці було добре, свіжо. Мою увагу привернув хлопчик років десяти. По ньому було видно, що він з неблагополучної сім’ї. Бідний, засмальцьований одяг, загальна недоглянутість так і кидалися в очі. Хлопчик підходив то до одного, то до іншого пасажира з великим багажем і щось говорив. Зазвичай йому різко відповідали.
Хлопчина не впадав у відчай і йшов далі. Нарешті, йому відповіли ствердно, він схопив дві сумки і потягнув услід за господарем багажу, незабаром вони зникли за будівлею вокзалу. Хвилин через п’ять хлопчина повернувся, підійшов до кіоску, купив собі пиріжок і став уплітати за обидві щоки. Поївши, він знову став пропонувати свої послуги пасажирам. Зазвичай його гнали, але іноді й приймали його допомогу. Попутно він збирав порожні пляшки і відносив їх у схованку під платформою.
Ближче до вечора хлопчина став озиратися частіше звичайного. Тому, як він раптом напружився, стало зрозуміло, що має щось статися. І тут з’явилися вони — чоловік і жінка пошарпаного вигляду, з опухлими обличчями, з нетверезою ходою. Хлопчина опустив голову і підійшов до них. Відбулася коротка розмова, після якої хлопчина витягнув зі своєї схованки два повних пластикових пакети з пляшками. Сімейка, а це швидше за все були його батьки, стала віддалятися від мене. Раптом хлопчина повернувся, купив три пиріжки, два віддав їм, а третій став їсти сам. Тут оголосили посадку на мій поїзд.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса