Зріс у полі цвіт і насолоджувався сонцем, світлом, теплом, повітрям, дощем, життям… А ще тим, що він не кропива чи осот, і народжений, щоб тішити своєю красою людину.

Зріс він, зріс… Але раптом хлопчик, який ішов повз, зірвав його. Просто так, не знаючи навіть навіщо. Потім зім’яв і викинув на дорогу. Хлопчик не знав, що рослини, як і люди, можуть відчувати біль.
Гірко стало квітці. Найбільше їй було прикро, що її без жодної користі та сенсу зірвали і позбавили сонячного світла, денного тепла, нічної прохолоди, дощів, повітря, життя… А останнє, про що подумала: все ж таки добре, що вона не була створена кропивою. Адже тоді хлопчик неодмінно обпік би собі руку.
Квітка, пізнавши, що таке біль, не хотіла, щоб ще хоч кому-небудь на землі було боляче…