ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Під такою назвою в Одеському художньому музеї (вул. Софіївська, 5а) 12 листопада відкрилася виставка живопису Андрія Коваленка.

Представлені твори, створені у 2014—2015 роках. Назву виставки художник пов’язує з важливим етапом свого життя, коли необхідно «зупинитися, подумати і йти далі». Мета живописця — не відтворення дійсності, а вираження емоційного сприйняття світу в масштабному діапазоні побуту та буття.

«Мені близьке народне мистецтво загалом. Воно більше від серця, від душі. Я пишу картину щиро, повністю відкриваю своє серце. Для мене картина — це невелика історія, що йде від мого серця до серця глядача». У композиції «Життя на колесах» колеса повозки крутять діти. Поза часом. Попереду показаний ангел, що грає на трубі, за ним — циркач з кольоровими кульками, а позаду чортик. Герої картин Андрія — діти, мандрівні циркові актори, музиканти та звичайні люди. Коваленко зосереджує увагу на безцінних якостях: щирості, душевній щедрості, здатності радіти і мріяти.

У композиції «Сни дівчинки Катрусі» мрії дівчинки показані в оточуючому її просторі: білий лебідь і півень, що розганяє темні сили мороку, древо життя, принц на коні, замок. Героїня має портретну схожість зі старшою донькою художника скрипалькою Машею. Водночас у назві картини є таємниця. Мама художника (скульптор і живописець, викладач Одеського художнього училища С. С. Коваленко-Шведова) розповідала Андрію, що, коли була вагітна ним, то вони з батьком вирішили, що в разі народження доньки назвуть її Катрусею. Передано стан душі, внутрішній настрій не тільки доньки, але й самого художника. У 2015 році народилася його донька Ольга. Її народження дало новий життєствердний імпульс живописцю. Андрій згадує, що у батька — знаменитого художника Юрія Коваленка — в рік народження сина був потужний підйом творчої енергії з безліччю виставок.

Картина «Додому» написана за два-три тижні до народження доньки Ольги. Живий човен в образі людино-лева-коня, що пливе морем життя, оточують темні сили у вигляді чорних птахів, але свічка в руках дівчинки освітлює простір. Після випробувань подорожні «повернуться туди, де їх чекають». Композиція «Діти землі» написана під враженням подій на Донбасі, коли під обстрілами гинули діти. Пейзажний фон полотна — місто, в якому у дерев відрубані гілки.

Для А. Коваленка важливий сюжет. У показаній на афіші виставки картині «Ні поїздів, ні літаків» живописець передав відчуття руху життя. Зображення коліс народжує асоціації і з колесом Сансари (мандрівки) давньої Індії, і з колесом Фортуни давнього Риму. Ці асоціації спонтанні. Вони містяться в нашій культурній пам’яті і сприяють творчому співпереживанню композицій, народжених художником у стані творчого осяяння. «Я ходжу по землі своїх предків. Вона дає мені сили для життя і творчості. При створенні картини важливо не бути рабом натури. Батько вчив: «Треба, щоб робота дихала. Намагайся не використовувати палітру, пиши відразу на полотні пензлем, пальцями! Поки не досягнеш максимуму виразності — не зупиняйся!»».

Маяками для А. Коваленка (крім батька) є Ван-Гог, Сутін, Нольде, Нагель, Мунк, Клее, Шагал, Амош, Гуттузо, Тишлер, Сельський, Мавріна, Попков, Нестерова, Аршакуні. Композиція довго виношується, але пишеться «на одному диханні» при концентрації великої енергії. Стилістика живопису Андрія Коваленка має риси, споріднені течіям європейського мистецтва доби модернізму: експресіонізму (від лат. expressio, «вираження») та фовізму (від фр. fauve — дикий), які були пов’язані з неопримітивізмом. Характерним є навмисне спрощення художніх засобів і форм заради найбільшої виразності.

Полотнам Коваленка властива експресія, вільна трактовка простору і часу, колірна насиченість, закарбована в лінії енергія жесту. Андрія живить народна творчість та архаїчні культури минулого (зокрема Трипілля). Іноді він трансформує лубочні сюжети, що відрізняються простотою і доступністю образів («Котовасія», «Велика риба»).

Як і в народному мистецтві, в живописі А. Коваленка немає місця буденності. Андрій любить писати, слухаючи музику Чайковського, Мусоргського, Стравінського, Гріга, Сібеліуса. Потреба в музиці виховала мама. Батько відкрив для сина скрипаля Єгуді Менухіна. Батько наставляв: «Андрію! Не бійся експериментувати! Не бійся бути різним! Ти — як театральний художник: сьогодні ставиш «Сон у літню ніч» Шекспіра, а завтра — Квітку-Основ’яненка. Слухай своє серце!».

«Художник шукає себе, розвиваючись, — говорить Андрій. — Якщо ти вже знайшов — то помер. Сьогодні я пишу вимисли, завтра — місто, післязавтра — натюрморт. Важливо, щоб робота несла новий позитивний заряд».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса