Ще зовсім недавно ми й уявити не могли, яким важливим і необхідним стане для нас слово «мир». Мир у світі, мир у країні, мир у домі нашому, мир у душах і умах людей.
Та велика цінність, яку передали нам наші воїни, що звільнили пів-Землі від фашизму 70 років тому, поставивши крапку в найкривавішій війні ХХ століття, не могла зберігатися вічно. Адже все велике досягається невтомною працею, і над миром у країні теж потрібно було працювати. Пророк Яків говорив: «Зерно миру посіється там, де зберігають мир».
Довгі роки рани тієї страшної війни: каліки, сироти, остови зруйнованих сіл, міст і пам’ять живих ветеранів кричали нам — бережіть мир! Виростали нові покоління, змінювався уклад нашого життя. Змінювалася і філософія буття, істинні цінності людського існування на Землі підмінялися сурогатом і фальшю.
І тепер, через 24 роки незалежності, ми з подивом дивимося один на одного і ставимо собі запитання: чому не змогли вберегти свою Батьківщину, своїх дітей від пожеж війни?
Адже Одеса може похвалитися своїми миротворчими традиціями. Скільки зустрічей, відкритих, відвертих і переконливих, проходило в кабінеті першого голови одеської Ради миру І. Гайдаєнка на Бєлінського, 5. Більше 100 іноземних делегацій на рік приймали миротворці Одещини. Скільки круїзів маршів, мітингів на захист миру було проведено в нашому місті та за кордоном. Це допомагало об’єднувати розрізнених людей, знаходити точки дотику, розуміти один одного і нагадувати про крихкість мирного співіснування.
Сьогодні про той час говорять фотографії та листи. У музеї І. Гайдаєнка зберігається лист американського письменника, лауреата Нобелівської премії Джона Стейнбека. Здавалося б, американський письменник і письменник соцреалізму з радянської України — це протиборчі сторони. Про що вони могли говорити, як спілкуватися, щоб потім з-за океану прийшли такі рядки «… Звісно, у нас виникали суперечки. Ми висловлювали різні точки зору, але все це не завадило нашій дружбі. По суті природа цих відмінностей переконує нас у тому, що у всіх добрих людей шляхи і цілі, зрештою, одні й ті ж. Ми розходимося тільки в способах досягнення. Мені здається, ми повинні постійно дбати про те, щоб ці відмінності в способах не затулили собою кінцеві цілі…».
Ось вона, народна дипломатія!
Сьогодні ми говоримо про що завгодно, тільки не про любов до ближнього, не про моральне і нравственне, не про честь і обов’язок, а тим більше не про боротьбу за мир. Це вважається пережитком минулого, «пахне совдепією». Багато хто навіть іронізує: який «миру — мир», якщо ми живемо в демократичному суспільстві?
Ми так звикли до світлого безхмарного дня, що не встигли навіть отямитися, як земля України стала полігоном для військових дій, а в самому суспільстві з’явилися нетерпимість, агресія, вседозволеність.
І ось тепер вже звучить інше одвічне питання: «Що робити?».
Одесити намагалися знайти відповідь на це питання на форумі, що відбувся 21 вересня. Він пройшов у Міжнародний день миру в рамках 18-ї миротворчої благодійної програми в Одеському будинку вчених. Організаторами форуму виступили обласна Рада миру, Одеська єпархія, Національна спілка журналістів України, колегія адвокатів Одеської області за підтримки Одеської міськради.
У дискусії взяли участь почесний громадянин Одеси та Одеської області
С. Гриневецький, доктор філософських наук, професор Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. Мечникова В. Попков, заслужений адвокат України І. Бронз, ігуменя Серафима та інші.
Виступаючі відзначали: події останніх років завдали глибокої психологічної травми всьому українському суспільству. Пора приходити до тями і одужувати. Зупинити кровопролиття і войовничу риторику. Єдиною рятівною ідеологією для України повинна стати ідеологія гуманізму. Мир — основа державності, і тільки в мирному творенні наша країна може йти вперед.
Це високе зібрання на захист миру стало першим за роки незалежності України. Діалог про мир розпочався.
