Бабуся виростила собі козу з її народження, тому Майка слухається її беззаперечно, природно, все розуміючи. Майя розмовляє суто по справі: вранці нагадає, що її подоїти треба, в обід — напоїти, ввечері — з галявини привести. На галявинці коза пасеться на мотузочці. Шкода тварину позбавляти свободи, але по-іншому не виходить. Прив’язуємо в різних місцях, щоб трава завжди була (правда, кущики вона любить більше). І ось якщо Майка заплутається, то мекає і в позаурочний час. Ми відразу біжимо дивитися, що сталося.
Цю справу «зрозуміла» домашня, можна сказати, сорока. Колись бабуся підібрала її невмілим пташеням і виростила на вікні веранди. Сороки — птахи недовірливі, ручною улюблениця не стала. Але мешкала взимку і влітку поблизу бабусиного будинку. Недарма, звичайно: щоранку бабуся виносить Сарі (на честь улюблених актрис-співачок дано ім’я — Сари Монтьєль і Сари Брайтман) частування. Іноді більше, іноді менше. Коли менше, Сара незадоволена.
Навчилася Сара вимагати. Стрекотіння її взагалі-то досить грубе (зате надійно будить вранці), але розумний птах вміє імітувати багато звуків. Зокрема, ніжне мекання нашої Майки. Лунає закличне «ме-е-е», бабуся вибігає на вулицю, а тут тобі Сара на високому пеньку: їсти хочу. Бабуся вдавано сердиться, лає птаха. Сорока не відлітає (сидить буквально на відстані руки), тільки поводячи головою, дивиться хитро на годувальницю то одним круглим оком, то іншим.
Часто я спостерігаю цю картину з вікна (мене сорока так близько не підпускає), і мені вона піднімає настрій.











