Мене звати Маша. Мама народила мене пізно, у 30 років. Десять років потому з’явилася сестричка Даша — від іншого чоловіка. Ні перший, ні другий шлюб мама не реєструвала. І перший, і другий чоловіки від неї втекли. Мені пощастило більше: коли мама залишилася сама, вона була ще молода, сподівалася на щастя в особистому житті, а тому більш-менш доглядала за собою. Коли ж у віці далеко за 40 втратила другого чоловіка (а цього слід було очікувати — він був значно молодший), опустила руки. На сьогодні я вважаю це головною проблемою нашої родини.
Даша до садка не ходила, бо застуди чіплялися до неї з регулярністю раз на тиждень. За допомогою бабусі-сусідки ми мали змогу «тримати» сестричку вдома, хоча малюкам краще бути в колективі. Тож тільки до школи вона стала виходити у світ. Відразу почалися Дашчині горещі. Не через навчання — дівчинка розумна. Через маму. Одного разу (здається, це було після перших батьківських зборів) я застала її в коморі — улюблене місце для переживання образ. Мама сказала, що сидить там уже годину і на запитання не відповідає. У мене перш за все запитала: «Ти мамі не передаси?».
Крізь стримувані ридання Дарина розповіла, що дівчата в класі порахували маму бабусею, назвали її старою Шапокляк, а саму Дашу дражнять тепер Шапоклякиною дочкою. Втішила Дашу, як могла. Насилу, правда. Адже молоді мами справді красиві, а наша навіть привести себе до ладу не хоче.
Працює мама черговою в одній установі, крім змінниці (такої ж опустилої тітки — навіть не визначиш, скільки їй років) нікого більше не бачить, тож і прикрашатися ні для кого. Але в мене в подруги є прабабуся, яка в 70 років підфарбує і брівки, і вії, зітхне, що губи вже яскраво не намалюєш, ніжки на підбори поставить. «Для самовідчуття», — каже.
Наша мама волосся миє строго раз на тиждень по суботах — від частого миття, мовляв, шкіра псується. Ось і висять вони сальними пасмами. При сальному волоссі вже й макіяж якось безглуздо наносити. Ходить «у природній красі».
Головний же недолік у мами — гризе нігті. Це щось нервове, напевно, сварити її незручно. Але ледь справа не вдається, тут же бідні нігтики з’їсть дощенту. Спробуй відрости потім. Ось і ходить із затиснутими кулаками. Та хіба від людей сховаєшся?
Розумію Дашку і шкодую всім серцем. Душеспасительні бесіди з мамою ні до чого не призвели. Стала тільки хустку на голову надягати та очі під темними окулярами ховати. Поговорила я з учителькою і з її згоди стала ходити замість мами на батьківські збори. Щасливо збіглося, що живемо ми поруч зі школою, на перерві встигаю забрати Дарину з класу і відвести додому, так що мама зайвий раз на очі злим дівчатам не показується. А я стала одягати Дарину, як ляльку. Собі відмовлю, а їй куплю найкраще. Загалом, життя у нас із сестричкою налагодилося.
А в мами поліпшень не передбачається. Хоч би чоловік який на горизонті з’явився. Але хто подивиться на стару Шапокляк? Здається, Коко Шанель казала: «Рідко випадає другий шанс справити перше враження». Як би всі ці мої думки в мамину голову вкласти?
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











