пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Першого лютого в Одесі весь день лив дощ. У таку погоду добре натягнути на себе улюблений старий светр і влаштуватися у зручному кріслі під торшером з хорошою книгою. Можна навіть з такого випадку глінтвейн зварити і, вдихаючи запаморочливий запах, обпікаючи пальці об гарячу кружку, насолоджуватися читанням (задоволення, нинішній молоді недоступне).

Добре, але, на жаль, малоздійсненно. Так і цього разу справи змусили мене їхати з Черемушок до центру міста. І ось що мені довелося в дорозі побачити.
ДЕНЬ, ВУЛИЦЯ, РИНІТ, АПТЕКА… З її дверей на високе ґанок вийшов джентльмен середнього віку. Кілька разів чхнув, ретельно висякався і, нарешті, зважився спуститися вниз. Але з відомих лише йому одному причин не сходами, а слизьким пандусом. Ні гірськолижним спортом, ні фігурним катанням він, судячи з усього, не займався: ноги злетіли вгору, і людина всією своєю масою впала на спину. Довелося піднімати його всім світом. Екстремал…

* * *

У ТРАМВАЙ 10-ГО МАРШРУТУ входить дивна людина з відкритою парасолькою, з якої потоком ллється дощова вода, окроплюючи пасажирів. На справедливі зауваження відповідає, що його парасолька промокла і йому просто необхідно обсушитися. Громадянину резонно зауважують, що трамвай — не сушарка, але чоловік, який явно не в собі, наполягає. У підсумку його з парасолькою відправляють на задній майданчик.
Трамвай був напівпорожній, а то без скандалу не обійшлося б.

* * *

ВУЛИЦЯ ЩЕПНИЙ РЯД в хорошу погоду справляє на мене жахливе враження. А сьогодні — похмуро, порожньо, і саме з цієї причини менш потворно. Тим не менш, кілька укутаних в поліетилен фігур все-таки намагаються невідомо кому збути свої залізячки і ганчірки. Раптом один з пасажирів відкриває вікно трамвая і кричить, мабуть, своєму знайомому: «Гей, тобі що, нічого робити? Яка робота в таку слякоть?»
— Я не працюю, я підробляю, — кричить приятель йому у відповідь.
Хто знає, можливо, людині нічого не залишається, як сподіватися на випадкового покупця, щоб заробити на прожиття. А може, вдома йому гірше, ніж на вулиці?

* * *

ПОРОЖНЬО І НА СОБОРНІЙ ПЛОЩІ. Художників і продавців буквально змило. Лише один романтик виставив свої роботи, прикривши їх плівкою. Цікавлюся: «Не боїтеся зіпсувати дощем картини?» — «Моєму мистецтву не страшні ні вода, ні вогонь», — гордо відповідає він. Ось це оптимізм!

* * *

НА ЗВОРОТНОМУ ШЛЯХУ натикаюся на старого, що бреде. Він промок з голови до ніг, але йде не поспішаючи, спираючись, як на палицю, на… закриту парасольку.
«Дідусю, — не витримую я, — чому ви не використовуєте парасольку за її прямим призначенням?»
— Ви що, справді думаєте, що це якось може змінити моє життя? — чую у відповідь. Філософ, однак.

* * *

КІНЦЕВА ЗУПИНКА 10-го трамвая на Тираспольській площі. Дощ не припиняється. Двоє відносно молодих, легко одягнених людей, переступаючи з ноги на ногу (у туфлях на тонкій підошві) безуспішно намагаються зігрітися.
— Послухай, — каже один одному, — коли ти востаннє відвідував винарку?»
— Точно навіть не пам’ятаю, напевно, ще в студентські часи.
— Тобі не здається, що зараз саме час освіжити спогади?
— Ризикнемо?
— Мабуть!
І друзі пірнули в підвальчик із сакральною назвою «Одеський степ». Через пару хвилин вони виникли під козирком зі стаканчиками в руках. Підійшов трамвай, і друзі кинулися вслід за ним, встигнувши в останній момент заскочити всередину і не розливши при цьому ні краплі.
Добре бути молодим і спритним.
Ось якою багатою на враження вийшла поїздка. Та й справи мої вирішилися в цілому благополучно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса