Доля у вигляді суворих батьків обділила мене щастям мати чотирилапого друга. І нехай я вже отримала паспорт, улюбленим моїм мультиком залишається «Варежка», де дівчинка від розпачу (їй не дозволяли завести цуценя) взялася тягати на повідку варежку. У дитинстві я багато хворіла, тому мама страшенно боїться різних інфекцій, а тварини, на її думку, якраз і є головними їхніми переносниками. Так що ніякої «зарази», навіть найменшої, у нас удома не водиться.
Зранку, ледь зайнялося світанком, 1 вересня я зайшла до ванної вмитися. А у ванні сидить миша! Молода така миша, дуже симпатична. За симпатичністю я й припустила, що це особина прекрасної статі. Мишка була невелика — сантиметрів п’ять-шість, хвіст трохи не в півтора рази довший за тулуб, але ніжненький, не противний, як у щурів. Спинка в гості сіренька, пузико біленьке. Вушка заокруглені, оченята — намистинки. А головна краса — вуса. Дуже конкретні. Цими вусами Машка (відразу мишку я так охрестила) стурбовано водила по сторонах. Полонянка намагалася забитися у водостік — єдину ямку в гладкій ванні, але він не міг її приховати. Якщо я поводилася тихо, то й миша затихала. Ледь я робила рух — бідолаха в жаху стрибала на стіни ванни, зриваючись на дно. Було видно, що спроби вибратися миша робила незліченну кількість разів. Треба було допомогти їй. Але я боялася доторкнутися…
У ванну зайшов тато. Про те, щоб убити мишеня, зрозуміло, не могло бути й мови. Машку треба було випустити. Батьків план мене влаштував: посадимо мишку в банку, заодно помилуємося звірятком крізь прозоре скло, а потім випустимо. Але милуватися було ніколи — на мене чекала урочиста лінійка в школі. Я попросила батьків залишити Машку до мого повернення зі свята. Машці в пластмасовій кришці зробили дірочки, щоб дихала, і всі розійшлися у своїх справах.
У школі я відсиділа лише два уроки, бігом примчала додому. Бідна Машка була мокра — їй явно бракувало повітря. Тоді я пішла до сусідки, у якої нещодавно померла морська свинка, а клітка залишилася. Клітку мені віддали без розмов. Прути там були що треба — часті. Сусідка спритно впоралася з Машкою — пересадила в клітку і дала кілька порад щодо годування.
Поради не знадобилися: Машка оголосила голодування. Миша носилася по стінках і стелі своєї в’язниці, намагаючись знайти лазівку. Тонкі рожеві пальчики обхоплювали прути, намагаючись розсунути їх, але нічого не виходило. Миша проштовхувала гостру мордочку, але тільки вуса стирчали, а голова застрягала. Так у боротьбі за свободу Машка провела перший день полоненого життя. Увечері ми накрили невгамовну темним покривалом, і вона, схоже, заспокоїлася.
Мабуть, горда полонянка вирішила заспокоїтися назавжди. Вранці ми побачили мишу розпластаною на підлозі під корчем, очі її були закриті. До різноманітної їжі в годівниці вона не доторкнулася, навіть води не випила. Коли я прийшла зі школи, Машка перебувала в тому ж положенні. Скільки разів я не підходила до клітки, миша не змінювала пози. Приготувалася померти.
Увечері зібрали сімейну раду. Перемогла мамина наполегливість: «Не треба знущатися над твариною!» Тато пом’якшив біль втрати: «Випустимо мишку в підвалі — може, знову прийде на наш перший поверх». Бабуся засміялася: «Не така звірюка дурна». Машка, звісно, пішла назавжди. Але зате мама дозволила мені завести кішку або собаку (тільки маленьку). Так що я живу в передчутті щасливих змін.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











