Час лікує. Я, звичайно, забуваю цю історію. Але все одно часто в веселощах зупиняюся: від чого десь глибоко в душі сумно? Помер шпачок.

Шпаки — це веселі чорні в крапинку птахи. Вони не з співочих, але звуків різних видають багато. Від того, напевно, здається, що шпачки завжди чомусь радіють. У наше село шпаки прилітають з лісу. Але живуть вони і поруч з людьми. Тільки це не горобці, їх приручити важко. Коли є хоч якась їжа в природі, ні за що не прилетять до домашньої годівниці. А от якщо снігом замете землю, тоді доводиться забувати про небезпеку.

Наприкінці січня прийшла зима на Одещину. Так замело снігом будинки, що відкопуватися довелося. До пташиної годівниці, яка висить у нашому саду з давніх-давен, стали навідуватися численні гості. Взагалі-то робили її для дрібноти — горобців та синичок. Але тепер і дятли прилітали, і шпаки.

А тут прийшла біда — дроти обледеніли і порвалися. Світла в селі немає. До школи не ходимо. День почекали, другий, третій. Тато запропонував поїхати до бабусі в сусіднє село, там електрику відновили. Я зраділа: подружка у мене там живе. Зібралися за три хвилини та й вирушили.

Зовсім забула я про птахів. На прощання треба було більше крупи насипати в годівницю, а я не здогадалася. Совість після мучила мене, але я себе втішала: ми ж на три дні тільки поїхали, переживуть пташки якось. Зрештою, можна десь полетіти, у нас багато людей підгодовують птахів.

Коли приїхали додому, все начебто було по-старому. Пташки сиділи на деревах у саду, ніби хтось їм вже розповів, що ми повернулися. Змішала я гречку та рис, понесла в годівницю. А там лежав напівживий шпачок. Бідолага прилетів у пошуках крихти, а порожньою виявилася їдальня. Впав він на дно і не зміг більше піднятися. Правда, з останніх сил ще намагався вирватися з моїх рук.

Не відігрівся шпачок. Не зміг їсти. Сил у нього вже не було. Руки мої відчували, який він тоненький під пір’їнками. Закрив оченята, опустив голівоньку. Мама заспокоювала мене, мовляв, тисячами вони гинуть при перельотах — дорога важка. Але ж цей шпак загинув через мене. На згадку про замерзлу пташку вранці я перш за все вискакую в сад і кладу частування в годівницю.