Як ми повідомляли, 18 січня відбулося засідання журі конкурсу «Люди справи» пам’яті Б. Ф. Дерев’янка. Визначити переможців за підсумками 2012 року редколегії допомогли депутат міськради, ігуменя Серафима, Клавдія Матвіївна Шикіна, Зінаїда Абдулівна Токмашова, Галина Анатоліївна Поліванова, Валентина Юхимівна Котенко, Олег Іванович Стальниченко, Сергій Васильович Мелащенко, Микола Михайлович Данчишен, Леонід Петрович Котляров, Олександр Григорович Зінченко, Ігор Павлович Серов, Анатолій Степанович Глущак, Георгій Прокопович Пилипенко.
Сьогодні ми вшановуємо лауреатів конкурсу, серед яких:
Валентин Дмитрович Бондаренко — директор Білгород-Дністровського ліцею.
За підсумками минулого року у всеукраїнській акції «Флагман освіти і науки» переможцем у номінації «навчальний заклад» став навчально-виховний комплекс «Школа-ліцей» м. Білгорода-Дністровського. Ліцей нещодавно відзначив своє двадцятиріччя, а його директор В. Д. Бондаренко — десятиліття від дня перебування на посаді.
У Валентина Дмитровича «зразковий» шлях адміністратора: після закінчення Одеського університету ім. Мечникова працював учителем, потім став завучем, директором.
У Валентина Дмитровича колеги відзначають дивовижну здатність бачити (а то й вгадувати) все нове в педагогіці.
У Білгород-Дністровському ліцеї сьогодні впроваджують дистанційне навчання. Задоволені всі учасники навчально-виховного процесу — вчителі, учні та їхні батьки. За трьома напрямками працює навчальний заклад — фізико-математичний, природничо-науковий, суспільно-гуманітарний. Зараз тут навчається близько 400 дітей.
Наталія Григорівна Бутук — викладач школи-інтернату для слабозорих дітей № 93, поет, перекладач.
Ще в дитинстві у Наталії Бутук почав згасати зір, тому їй довелося здобувати середню освіту з першого класу в одеській школі-інтернаті. Далі був філологічний факультет Одеського держуніверситету ім. Мечникова.
Після закінчення вишу Наталія повернулася до інтернату — вже педагогом. І ось уже понад чверть століття викладає вихованцям спеціалізованої школи № 93 українську мову та літературу, а також англійську.
Наталія Григорівна — автор шести поетичних книг, відомий перекладач сонетів Шекспіра.
Разом із чоловіком, Олександром Іллічем, вони виростили доньок-близнючок Оксану та Марину, які здобули вже вищу освіту.
Бригада хірургів-ортопедів, очолювана завідувачем відділенням травматології № 3 ГКБ-11 Олександром Валентиновичем Гурієнком.
Зав. відділенням важко застати в кабінеті: як правило, він зайнятий в операційній — йому під силу найскладніші, і технічно, і технологічно, операції, від яких часом відмовляються навіть відомі закордонні фахівці. На щастя, у нього — бригада професіоналів-однодумців, наприклад, заступник завідувача відділенням Віктор Миколайович Караман, лікар першої категорії В’ячеслав Миколайович Мараренко.
Колектив «третьої травми» і сьогодні в пошуку, його починання завжди підтримує завідувач кафедрою травматології та ортопедії медуніверситету Юрій Віталійович Сухін. «Ризик виправданий тим, — говорить він, — що операція підвищує, а по суті, відновлює якість життя пацієнта, який переніс захворювання або травму».
Руслан Катишев — чемпіон і бронзовий призер ХIV Параолімпійських ігор.
У 2012 році він до своїх нагород додав ще дві — золоту та бронзову медалі, завойовані на Параолімпійських іграх у Лондоні, де в 20 видах спорту виступали близько 4200 спортсменів зі 166 країн. Його «золотий» світовий рекорд у стрибках у довжину — 6 м 46 см — встановлений ним у непроглядній темряві: Руслан — спортсмен незрячий. Але він не здається, його мрія — встановити новий світовий рекорд — 6 м 75 см.
Указом Президента України Руслан Катишев нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною» 3-го ступеня, а його тренер і натхненник Тетяна Орлова — орденом Княгині Ольги 3-го ступеня.
Йосип Михайлович Меркович — директор Одеського лялькового театру.
Фізик за університетською освітою, Йосип Меркович у роки української незалежності організував спільне будівельне підприємство «Dream-Україна» і набув великого досвіду будівельно-монтажних та ремонтно-реставраційних робіт.
Будучи небайдужим до мистецтва та маючи досвід роботи хореографом-постановником у театрі часів СРСР, Йосип Михайлович не зміг залишитися байдужим до скрутного становища Одеського лялькового театру, будівля якого перебувала в катастрофічному стані. Виступивши меценатом і вклавши чималі власні кошти, Й. М. Меркович розпочав розчищення та ремонт-реконструкцію будівлі, а в грудні 2008 р. прийняв пропозицію управління культури облдержадміністрації та став директором лялькового театру. Йосипу Мерковичу вдалося зацікавити проблемою дитячого театру уряд, Президента України В. Януковича та облдержадміністрацію. З державного бюджету на ремонт та реконструкцію було виділено 9,5 мільйона гривень у вигляді субвенції, з обласного — 502 тисячі гривень у рамках «Народного бюджету».
Після глибокої та складної реконструкції, зі зміцненням та модернізацією будівлі, сучасним оснащенням сцени, Одеський ляльковий театр, перетворений на справжній палац дитинства, був відкритий для публіки 24 жовтня 2012 року. Під керівництвом Йосипа Мерковича театр став також експериментальним майданчиком для акторських пошуків, Будинком творчості для дітей та дорослих.
Микола Миколайович Надворний — доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою загальної гігієни Одеського національного медичного університету.
Кафедру очолив у 1983 році. Він став одним із перших дослідників інтегрованого гігієнічного та екологічного підходу в оцінці зовнішнього середовища, засновником нового наукового напряму — медико-екологічного вивчення морів та суміжних територій з усім розмаїттям їхніх природних, народногосподарських та соціальних структур.
Визнану наукову цінність становить розроблена професором Н. Н. Надворним концепція медико-ландшафтного зонування приморських територій з урахуванням характеру морського водокористування.
Олег Іванович Ніточко — головний лікар дитячої дерматовенерологічної лікарні.
З дітьми завжди працювати непросто, тим більше — з тими, хто волею долі змушений жити без батьківської опіки — в інтернаті чи притулку. Але Олег Іванович добре пам’ятає головну заповідь лікаря: «Не нашкодь!» і знаходить ключик навіть до найзамкнутіших дитячих душ. Таких же ентузіастів підбирає і до штату, а також добровільних помічників — волонтерів. Аби тільки позбавити дітлахів від хвороб і вселити в них віру в те, що вони потрібні, що їх люблять і чекають. Так що хлопчики-дівчатка, які втекли з лікарні, окремі, особливо «непіддатливі», на лікування повертаються знову. Самі.
Олексій Васильович Остапенко — головлікар Усатівської сільської лікарні (Біляївський район).
А. В. Остапенко розпочав трудову діяльність у Савранському районі, потім працював у Біляївській ЦРЛ, в Усатівській лікарні, яку й очолив у 1992 році. У 2012-му лікарні виповнилося 110 років. Але «старенька» в бойовому стані: її керівник, де треба, вчасно ремонт проведе, а то й за допомогою колективу оновить приміщення так, що не соромно найновішу апаратуру в ньому встановити.
Минулого року лікарня пройшла першу фазу оптимізації в охороні здоров’я — стала амбулаторією. Олексій Васильович чудово знає, як вона має розвиватися далі: адже у 80—90-ті роки, коли бракувало фахівців, він брав на себе багато обов’язків, зокрема й сімейного лікаря.
Михайло Іванович Пархоменко — заслужений художник України, координатор творчих програм Національної академії образотворчого мистецтва.
М. І. Пархоменко одним із перших в Україні реалізував ідею виїзних творчих груп для пленеру (роботи художників на відкритому повітрі) після того, як такі групи перестали забезпечуватися державою.
Майстер тиражної станкової графіки, випускник Львівського поліграфічного інституту, Михайло Пархоменко — старанний наставник молодих: його майстерня для них і клуб, і творча лабораторія, і «аспірантура».
М. І. Пархоменко — художній керівник міжнародного творчого об’єднання «Спокуса» (біля витоків проєкту — художники А. Чебикін, А. Ус, Н. Бережний, О. Приходько), зі щорічними звітними виставками.
Олександр Андрійович Паларієв — підприємець, творець комплексу «Фрумушика-Нова» — Центру етнографічного, зеленого, сільського туризму та сімейного відпочинку.
Центр був закладений у 2006 році на місці молдавських сіл Фрумушика-Нова та Рошія, виселених навесні 1946 року у зв’язку з утворенням військового полігону.
Будівництво триває й донині.
На даний момент центр включає в себе сучасний вівчарський комплекс з вирощування овець каракульської породи, етнографічний музей просто неба «Бессарабське село — Фрумушика-Нова», міні-зоопарк, музей «Бессарабія, XIX-XX століття», Пагорб Пам’яті, сад скульптур — «Історія бессарабської землі», музей пам’ятників СРСР та багато іншого.
Центр «Фрумушика-Нова» включений до маршрутів практично всіх туроператорів, що займаються внутрішнім туризмом та пропонують екскурсії Одеською областю.
Тетяна Євгенівна Семикоп — керівник громадського руху «Віра, Надія, Любов»
Громадський центр «Віра, Надія, Любов», очолюваний Тетяною Євгенівною Семикоп, понад 15 років працює з людьми, хворими на СНІД та туберкульоз, наркозалежними, надає підтримку жінкам, які постраждали від насильства, в тому числі й сімейного, жертвам торгівлі людьми.
Психологічна, юридична та матеріальна допомога, безкоштовний правовий супровід у судових засіданнях, надання житла та допомога в працевлаштуванні та отриманні документів — це лише мала частина тієї роботи, яка проводиться центром «Віра, Надія, Любов».
Організовано реабілітаційний центр «Софія» для жінок, які повернулися з місць позбавлення волі, в якому вони живуть, поки не оформлять документи, влаштуються на роботу, знайдуть житло. У полі зору організації також біженці з інших країн, яким теж допомагають з працевлаштуванням, медичним обслуговуванням, влаштуванням дітей до школи.
Психологи, юристи, соціальні працівники організації «Віра, Надія, Любов» повертають зневіреним і приниженим людям Віру в добро, Надію на майбутнє, Любов до життя.
Олександр Вікторович Сокіл — ректор Одеської національної музичної академії ім. А. Нежданової з 2000 року, доктор музикознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України.
Під керівництвом О. В. Сокола Одеська консерваторія імені А. В. Нежданової, нині музична академія, невпинно підвищувала свій рейтинг, що виразилося у присвоєнні їй Указом Президента України статусу «національна» 8 травня 2012 року.
Турботами ректора О. В. Сокола організовано Одеський міжнародний конкурс піаністів пам’яті Еміля Гілельса, який отримав широкий резонанс у музичному світі та був прийнятий до Української асоціації міжнародних конкурсів.
З 2004 року Олександр Вікторович — член оргкомітету та журі Одеського міжнародного конкурсу скрипалів ім. Д. Ойстраха. У цьому ж році він був обраний головою Одеської організації Національної спілки композиторів України.
Юрій Чебан — чемпіон ХХХ Олімпійських ігор.
Сходження Юрія Чебана до олімпійської вершини почалося десять років тому. У 2003 році він, будучи молодшим за більшість своїх суперників, завоював срібну медаль у групі «юніор» на першості світу з веслування на байдарках і каное в Комацу. Здобувши перемогу на чемпіонаті Європи, Чебан завоював право виступати на літніх Олімпійських іграх 2004 року, де посів 5-те місце.
Через чотири роки, в які вмістилися перемоги на чемпіонатах світу та Європи, наш земляк, який представляє спортивний клуб «Хімік» з Южного, у фінальному заїзді одиночок на 500 метрів виграв свою першу олімпійську нагороду — бронзову.
Зоряна година Юрія настала 11 серпня 2012 року в олімпійському Лондоні. Тоді він, захопивши лідерство з перших метрів дистанції в 200 метрів, на півкорпуса випередив другого призера, ставши, таким чином, володарем золотої нагороди.
Починав свій спортивний шлях олімпійський чемпіон під керівництвом тренера Євгена Лесяка. Зараз його тренують В’ячеслав Сорокін та мама Людмила Чебан.
А попереду у нашого лауреата Олімпіада в Ріо-де-Жанейро, вже четверта за ліком.
