Мої мама і бабуся дуже хотіли, щоб я закінчила школу з медаллю — хоча б срібною. В їхні часи це було престижно, тому що полегшувало вступ до вишу: проходили медалісти або з одним (профільним) іспитом, або взагалі за співбесідою (розмова на загальні теми). Коли я пояснила рідним, що медаль нині пільг не дає, мене перестали «діставати», і я вчилася без напруги — на своє задоволення.
Подруга у мене до навчання ставиться серйозно. З початкової школи вона плакала, якщо отримувала оцінку нижче «відмінно». З п’ятого класу поставила собі мету «йти на медаль» і тряслася через кожну невдалу роботу. Взагалі-то в середніх класах можна було б особливо не напружуватися, адже «золото» здобувається в десятому та одинадцятому класах, тут жодної «дев’ятки» допустити не можна не тільки в році або на підсумковій атестації, а навіть і в семестрі. «Срібло» допускає за два роки дві «дев’ятки». Але подружка «поїхала» на «золоті».
У мене ж оцінки були різні. В основному, правда, «одинадцятки» і «дванадцятки», але й «вісімки» траплялися. Я не комплексувала. Трошки схитрувала, вказуючи предмет за вибором, — вибрала фізкультуру. Навіть вчителі цьому здивувалися. Але я ж займаюся в спортивній школі з п’яти років, у мене нагород повно, фізрук поважає, ставить вищий бал. А за положенням про державну підсумкову атестацію учень має право вибрати будь-який предмет з інваріантної (обов’язкової) частини навчального плану. Так що дві «дванадцятки» на завершення навчання — за рік і по атестації — я отримала, можна сказати, в подарунок.
До речі, про хитрощі. Якщо заздалегідь подумати про середній бал атестата (він же враховується при вступі до вишу), то можна його підняти. У мене є двоюрідний брат — великий розумник. Як і всі випускники, він знав, що буде на підсумковій атестації здавати українську мову, математику або історію, предмет за вибором. Брат на конкурсі Малої академії наук (займається там з дев’ятого класу) чудово захистив роботу з української мови. У підсумку — не писав виклад, автоматично отримавши річну та атестаційну «дванадцятку». З історії братик переміг в обласній олімпіаді і став учасником всеукраїнської — незважаючи на те, що в семестрах у нього були «десятки» з цього предмета, за рік поставили «дванадцять», за атестацію — теж. А предметом за вибором мій герой взяв німецьку, по якій має міжнародний сертифікат мовного іспиту. Кажучи «герой», я не іронізую. Брат як розповів про свої іспити (жодного ж не здавав!), так я його страшенно зашанувала. Для нього і вступ буде — насіння.
Отримали ми з подружкою атестати, стали порівнювати. Уявіть собі, у мене середній бал виявився трохи вищим, ніж у золотої медалістки. Подруга спочатку ніби навіть образилася, але потім втішилася тим, що якщо у нас при зарахуванні виявиться однакова кількість балів, то рекомендацію отримає саме вона.
Але що атестат, що медаль? Попереду головне — тестування. Недарма його назвали «зовнішнє незалежне оцінювання». «Зовнішнє» — це поза рідними стінами школи, де тебе знали і любили. Боїмося його ми з подругою…