пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Володимир Красносільський міцно притиснув до грудей трирічного онука Андрія.
— Я нікому тебе не віддам, навіть якщо потім мені доведеться гнити у в’язниці.
Про родину Красносільських у Ніжині, куди я приїхала на інтерв’ю, говорили неохоче.
— Та ну, хто їх, глухонімих, розбере, — відмахувалися від мікрофона місцеві жителі. — А бабусю з дідусем, навпаки, ніхто не переговорить.
Знаходжу потрібний будинок і стукаю у ворота умовним стуком. У ворота обережно просовується сива голова.
— Доброго дня, Володю, я до вас на інтерв’ю за домовленістю, — бадьоро починаю я і осікаюся. Чоловік стрімко втягує мене всередину двору, оператор ледве встигає протиснутися слідом.
Володя Красносільський — літній чоловік, але очі в нього молоді — ясні, з пустощами.
— За вами міліція не ходила?
— Ні.
— Добре, ходімо, познайомлю з родиною.
На ґанок виходить молодий чоловік з дитиною на руках. Володя широко посміхається.
— Це Валера, він глухонімий від народження. І його син — мій улюблений онук Андрюша. Ми ховаємо його від мами з бабусею вже рік, навіть міліція не може нічого зробити. — Володя говорить це з болем і гордістю одночасно.
— Але маму ніхто не замінить, — намагаюся заперечити я.
Володя важко зітхає:
— Ви думаєте, мені її не шкода? Вона теж глухоніма. Валера її досі любить, навіть після розлучення. Але вона п’є. Та й мамі її ми не можемо довірити дитину. Любить спиртне і на дочку руку піднімає.
Валера з Наташею познайомилися шість років тому. Ця глухоніма пара висловлювала свої почуття такими ніжними поглядами, що оточуючі просто танули, милуючись ними. У любові народився Андрюша. Але через кілька років після весілля Наташа різко змінилася. Почалися часті поїздки до матері в Кам’янець-Подільський. Після них Наташа поверталася похмура і відверталася від запитливих поглядів чоловіка. Коли Андрію виповнилося три, Наташа повернулася з чергової поїздки разом з мамою Наталею. Остання різко заявила, що вони з дочкою прийняли рішення — Наташа розлучається з Валерою, а маленький Андрій переїжджає жити до них. Почалися довгі і болісні судові розгляди. Згідно з рішенням Ніжинського суду, дитину залишили з матір’ю та бабусею.
— Я не зміг довести нашу правоту — того, що Андрюшу не можна залишати з не зовсім адекватними мамою і бабусею, пропонував спільну опіку. — розпалюється від спогадів Володя. — Але все марно. Після цього я прийняв жорстке рішення — викрасти дитину. З тих пір ми живемо тут. Коли приходить міліція, нас попереджають заздалегідь близькі друзі, і ми вивозимо хлопчика в інше місто. Хоча знаю, що так тривати довго не може.
У місцевому відділенні міліції досі висить фото Андрюші з написом «У розшуку», а судові виконавці розводять руками:
— Та можемо ми забрати дитину, тільки рука не піднімається. Дідусь і тато його оточують любов’ю і турботою, а мама з бабусею вічно з’являються з криками і вереском. Але колись, звичайно, доведеться віддати їм Андрюшу.
З Наташами — мамою і дочкою — я побачилася на дитячому майданчику в Ніжині. Вони вкотре приїхали забирати дитину до себе.
— Невже не можна домовитися, ви ж травмуєте дитину? — запитала я з надією маму Андрія. Та тільки глянула на свою матір.
— Ні, — твердо сказала старша Наталя, — ми заберемо дитину, і по заслузі цій сімейці.
Ми проговорили досить довго, і я виразно зрозуміла, що зараз ніхто не помирить цю сім’ю. Сім’ю, яка є для маленького Андрія двома половинками одного цілого. Але, схоже, про маленького хлопчика його так сильно люблячі родичі якраз і забули…
На програму всі члени сім’ї їхали з надією вирішити ситуацію. Але Андрюшу з собою дідусь про всяк випадок не взяв…

Дарина Чуб

Кореспондент програми «Шустер Life. Адреналін».

Продовження історії дивіться у вівторок, 28 травня, о 21.15 на Першому Національному телеканалі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса