Тижнів зо три тому ми з дідусем пішли на Старокінний ринок. Дід живе у приватному будинку і тримає кроликів. Сіно він завжди косив у рідному селі, де у нього живе мама, моя прабабуся. Але цього року сіна чомусь не вистачило. Дідусь пішов домовитися, щоб йому привезли. Дорого це, правда, але ж голодними тварин не залишиш. А я з дідусем за компанію вирушила. З дитячих років гуляю там, як у зоопарку. Кажуть, друзів наших хвостатих виганяють зі Старокінного ринку. А дарма. Був кінний (тобто для звірини), хай би й залишався.
Дідусь пішов сіно шукати, а я стала прогулюватися центральною котячо-собачою вулицею. Породні тварини коштують шалених грошей. Але є й безпородні, яких задарма віддають. Ось в одній клітці я й побачила таких. Тощенькі, нещасненькі. Особливо один сірий з білими лапками та білими грудьми. Він складався, можна сказати, з самих вух. Зі своєю трикутною мордочкою нагадував кажана.
Котик сидів у кутку клітки відокремлено. Я підійшла — глянув сумними очима. І вже не відводив погляду. Я стала віддалятися — веде очима в мій бік. Щоб перевірити, ще раз пройшлася перед кліткою. Дивиться! Ще раз прогулялася. Слідкує! Наволоч якась. Мама мені потім пояснила, що причиною такої поведінки кота могла бути моя червона куртка — це єдиний колір, який бачать кішки. Але це було потім! А тут я раптом відчула себе зрадницею. Можу ж взяти живу істоту і дати їй щасливе життя, а не беру.
Дідусь все не з’являвся. Сама я не наважувалася на таке серйозне рішення, як купити кота, тому запанікувала: раптом його візьме хтось інший? А ми ж уже відчули взаємну симпатію. Коротше кажучи, викликала я діда в нетерпінні по мобільному телефону. Дідусь теж сумнівався: чи візьме мама вухастика? Потім махнув рукою: не дозволять батьки тримати кота в квартирі — житиме у дідуся з бабусею на подвір’ї.
Вухастик виявився розумниченьким-розумниченьким. Мама з порога заявила: будуть проблеми з туалетом — на село до дідуся. Кот ніби почув її слова. Один раз коробку показали — питань немає. Дипломатію виявляє дивовижну. Відразу зрозумів, хто в домі господар, тобто хто його годуватиме. Проситься до мами на руки, ніжно її покусує, кігтики ховає. Будь-хто розтане від такої вдячності. Так що котик харчується у нас краще за всіх інших членів сім’ї. І зовсім він тепер не вухастик: мордочка зробилася товстенька, повернулися нормальні пропорції. Звемо ми його Філею, Фількою, Филимоном. Ім’я своє кіт добре знає. На всі мої ігри відгукується — з бантиком на ниточці, з м’ячем і скакалкою. Тепер мені вдома не буває нудно.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











