Люди грають у ляльки. Чи можуть ляльки грати в людей?
З рук молодої художниці Анни Мартиновської виходять такі зразки, що легко в це повіриш. «Дуже цікаві роботи, незвичайні образи, це, можливо, не зовсім вже ляльки…» — відгукнулася про експозицію Марія Апрятова, молодший науковий співробітник Одеського муніципального музею особистих колекцій ім. О. В. Блещунова.
У Будинку Блещунова минулої п’ятниці, 15 березня, відкрилася виставка авторських ляльок (триватиме два тижні) студентки п’ятого курсу архітектурно-художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури Анни Мартиновської. «Клод Моне», «Саломея», «Джиліан», «Балерина», «Гейша», «Любителька гашишу», «На вокзалі» — роботи чудово вписалися в старовинний інтер’єр будинку. Майстерності скульптора Анна спеціально не вчилася. Але художня школа ім. К. К. Костанді дала дівчинці багато вмінь. Років у тринадцять Аня зробила свою першу глиняну ляльку. А зараз працює з полімерними масами.
«Робота над лялькою ніколи не стає для мене рутинною, — каже Анна. — Перш ніж робити ляльку, треба уявити її в уяві. І це має бути такий образ, який надихнув би на творчість. Без душі лялька не оживе! Емоції тоді можна передати людям, коли вони у тебе є».











