При в’їзді до Одеси з боку Слобідки, на самому початку Молдованки, у невеликому сквері стоїть на п’єдесталі танк. Якщо підійти ближче, то можна побачити, що це не танк, а обшитий сталевими листами гусеничний трактор із дулом великокаліберного кулемета, що стирчить із кабіни.
У сквері граються діти, на лавках сидять їхні мами та бабусі, тут же стукають кісточками доміно пенсіонери, і ніхто давно не звертає уваги на цей схожий на танк трактор.
Кілька разів його підпалювали хулігани, п’єдестал розписували всілякими написами, і мало хто сьогодні знає, що це не просто поставлений на п’єдестал озброєний кулеметом трактор, а пам’ятник мужності та стійкості одеситів, які захищали у 1941 році своє місто від фашистських загарбників.
Коли в серпні 1941 року Одесу було оголошено на облоговому стані та бомбардування з повітря й обстріли з артилерійських знарядь військ, що облягали місто, німецьких та румунських, велися вдень і вночі, я вперше побачив колону цих танків, які одесити одразу прозвали «НІ» — «На ляк!».
Побачив їх на тій же Молдованці, куди забрів із мамою в пошуках води. Біляївка, звідки місто постачалося водою, була вже захоплена ворогом, місто задихалося від спраги, і доводилося блукати вулицями в пошуках дворових колодязів, біля яких стояли довгі черги. Коли починався повітряний наліт, черги розпадалися. Люди бігли в укриття, залишаючи біля колодязів свої відра, які здригалися й дзвеніли від уламків зенітних снарядів, що падали навколо.
Пам’ятаю, я побачив ці танки, коли ми набрали вже воду. Мама несла повне відро, а я невеликий бідончик. Окутані сизим димом, «НІ» прогриміли по бруківці й зникли за рогом. За ними прокрокував загін військових моряків. А за моряками йшли літні чоловіки в стареньких кепках із гвинтівками на плечах. Це були народні ополченці, ті, кого за віком не призвали до армії. І це була та, що ні перед ким не здається Одеса, яка, обороняючись від ненависного ворога, не тільки відправляла на свій захист моряків, що зійшли з військових кораблів, і цих немолодих людей, але за відсутності справжніх танків створила свої!
Дійсно, одеські «НІ» могли взяти ворога тільки на ляк. І яке ж потрібно було мати мужність і відвагу, щоб, сидячи в тісній кабіні такого трактора, що повільно повз по обстрілюваній, випаленій сонцем степу, стиснувши від люті зуби й витираючи піт, що котився по обличчю, вести по ворожих позиціях кулеметний вогонь, розчищаючи шлях наступаючій піхоті!











