пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Цього літа мені вдалося побувати у Львові. Не думайте, що я безвилазно сиджу всі канікули вдома. У мене забезпечені батьки, які у відпустці виїжджають якщо не на Канари, то до Греції чи Туреччини обов’язково. Україну знаємо мало (не тому, що у нас в країні немає цікавих місць — відпочинок обходиться дорожче багатьох закордонних путівок). Я, наприклад, побувала спочатку в Росії, в Москві, потім у Франції, в Парижі, а потім вже в українському місті Львові, що вразив мене красою.

Особливо мені запа’яталася субота 11 червня. Це Субота Трійцька — день поминання близьких, що відійшли у світ інший. Таких близьких у нашій родині, на жаль, багато. Рано покинули нас мої бабусі та дідусі. Залишилася прабабуся. Дуже хороша людина. І навіть красива ще жінка. На «Привозі» до неї як до старенької не звертаються, тільки «пані». У прабабусі на ринку багато «вірних» продавців. Одна з торговок завжди говорить з радістю: «Прийшла моя сива пані» — і, залишивши інших покупців, поспішає відпустити товар їй.

Прабабуся старанно вірить у Бога, відзначає всі релігійні свята, змушуючи і інших членів родини хоча б згадати про них. Знаю, що в році буває сім-вісім днів особливого поминання померлих. Цього року залишилося дві такі суботи — згадана Трійцька і Дмитрівська, 6 листопада, якщо не помиляюся. У ці дні належить ходити на кладовище. Наші рідні спочивають в Одесі (в різних місцях, прабабуся все зітхає, що складно до всіх в один день дістатися, відвідуємо по черзі). Під час відпочинку у Львові мама запропонувала не ображати бабусю і в поминальний день відправитися на Личаківське кладовище. Зрештою, побували ж ми на московських Ваганьківському та Новодівичому, паризьких Пер-Лашез і Монпарнас. Ми так і зробили.

Виявилося, Личаківське кладовище служить львів’янам та гостям міста як щось середнє між музеєм і парком. Займає воно понад 40 гектарів, тут понад 300 тисяч поховань. Завжди повно людей на добре спланованих алеях і доріжках. І в будні, і у свята проводяться екскурсії (кажуть, є навіть нічні, але я б побоялася в темряві прийти сюди). Офіційно Личаків вважається музеєм-заповідником, музеєм-некрополем. Тут відразу стали ховати іменитих людей. Деякі з них робили склепи та надгробки ще за життя — на свій смак. Пам’ятники їм ставили відомі скульптори. Їхню красу і таємничість не описати. Мене найбільше вразило те, що на багатьох похованнях понад 200-річної давності горять лампадки. Нащадки пам’ятають своїх пращурів.

…А прабабуся нас удома посварила: «Кладовище — не парк, нічого шукати там розваг, зайвий раз турбувати мертвих, тим більше, що рідні наші всі спочивають тут». Але це все-таки була поминальна субота, чим ми і виправдалися.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса