З нових розділів документальної повісті «Призьба Посмітного»

Автору приємно усвідомлювати, що і сьогодні, через 16 років після виходу в світ книжки документальних новел «Призьба Посмітного», інтерес до неї не слабшає. Між тим, написані нові розділи, якими поповниться «Призьба Посмітного» у другому виданні, вже після присудження автору Всеукраїнської літературної премії імені Макара Посмітного.

Того вечора Макар Онисимович повернувся додому не так, як завжди, а коли ще й сонце не сіло. Палажка помітила, що був чоловік якимось урочистим.
— Слухай, мій, — нахилився він до дружини, — у суботу поїдемо до Одеси. Телефонував перший секретар обкому і запросив на весілля. Доньку заміж видає…
— Та що ж я там робитиму серед начальства? — Палажка запитливо подивилася в очі чоловікові. — Не заспіваєш весільної, не потанцюєш по-нашому, по-селянськи…
— Треба! — коротко відповів Макар Онисимович. — Я вже з членами правління погодив, які подарунки повеземо.
У п’ятдесяті роки в Одесі досить часто змінювали перших секретарів обкому. Восени 1954-го в найбільшу в Україні область приїхав керувати Олексій Єпішев. Він мав великий досвід: до війни обіймав високі партійні посади, під час війни у званні генерала долав фронтові дороги до самого Берліна. Розумів, до речі, значення преси у здійсненні своїх планів на новому місці, тому після ознайомлення з положенням справ на Одещині зібрав, можна сказати, за чашкою чаю всіх місцевих журналістів. Вела розмова просто, довірливо, і це приємно вразило газетярів. На сторінки одеських видань виплеснулися добрі враження від зустрічі з новим першим. Про Єпішева люди заговорили з повагою та надією…
Не оминуло це і викладачів та студентів інституту холодильної та харчової промисловості, тим більше, що в стінах вишу з’явилася нова студентка — Людмила Єпішева, Люся. Поводилася вона скромно, не цуралася студентської компанії і дуже швидко зачарувала однокурсника Миколу Журавльова, який приїхав навчатися аж із Сибіру, з далекого Омська.
У Миколи був друг — одесит Георгій Терзієв, з ним сибіряк ділився всіма своїми таємницями та планами. І ось через кілька місяців, після багатьох і багатьох побачень з Люсею, якій також припав до серця Микола, він зізнався Георгію:
— Хочу запропонувати Люсі руку і серце…
— А ти добре подумав? — прямо запитав Терзієв. — Вихованець дитячого будинку і раптом — зять першого секретаря обкому партії, та ще й якого!
Журавльов струсонув шевелюрою:
— Та ми ж кохаємо одне одного!
Як і про що говорила Люся з батьком, ніхто не знає. Головне, що він дав згоду на шлюб.
Весілля грали на дачі першого секретаря обкому партії на 16-й станції Великого Фонтану. Товариство зібралося добірне, а в ньому і Макар Онисимович з Палажкою. Не забула, між іншим, Люся і студентів-однокурсників. Був на весіллі, зрозуміло, і Георгій Терзієв (майбутній директор Одеського комбінату харчових концентратів) зі своєю нареченою. Проголошували тости, кричали «Гірко!». Потім танцювали, співали.
Захмелівши, затягнула весільну сільську Палажка. Це дуже сподобалося батькові нареченої. Він разом з Макаром Онисимовичем відбирав платівки з м’якої пластмаси і подавав хлопцю, що стояв біля електропрогравача.
Коли Макар Онисимович сів на своє місце, Палажка запитала:
— А чи не станцювати мені ще весільний танець на рогачах?
— Тут немає рогачів! — розсердився Посмітний.
— Я б, танцюючи, співала: «Якби такі ніжки мала, то я б ними чеберяла, як той зайчик-чеберяйчик!» — не вгамовувалася Палажка.
— Не заважай, — зупинив її чоловік. — Я думаю про те, що скажу, коли будемо дарувати…
Звертаючись до молодих, Посмітний сказав:
— Обдаровуємо ми вас, Людмило і Миколо, тобто я і Палажка, тисячею карбованців кожного і двома центнерами нашої золотої кукурудзи, ви ж харчовики, щоб, значить, золоті гори могли не тільки обіцяти, але й насипати!
Посмітному аплодували. Чи чули ті оплески курортники за огорожею дачі, важко сказати: адже весь квартал щільно оточили переодягнені міліціонери та кагебісти.
Молоді занурилися в медовий місяць з побажаннями мати купу дітей і купу щастя. І все, мабуть, так і було б, якби Людмилиного батька буквально через кілька місяців не призначили послом до Румунії — до примхливого самостійника в комуністичному русі Ніколае Чаушеску.
Спочатку Єпішев поїхав сам. Згодом і доньці з зятем захотілося пожити за кордоном, у Бухаресті. Органи, боронь Боже, не мали нічого проти, але порядок є порядок, революційну пильність ніхто не скасовував: треба було перевірити майбутніх мандрівників до сьомого коліна.
У самої Люсі все, ясна річ, виявилося в ажурі. А от у Миколи в родоводу знайшли таке… У відповіді на запит щодо Журавльова з Омська повідомляли: його батьки-дворяни жили до революції і після неї в Петербурзі — Петрограді — Ленінграді, а після вбивства Кірова, за наказом Сталіна, разом з дітьми були виселені до Сибіру, де невдовзі й померли. Дітей, зокрема і Миколу, відправили після їхньої смерті до дитячого будинку.
Ага, зять приховав своє вороже класове нутро! Ймовірно, так подумки вигукував посол, коли йому доповіли про таємне, що стало явним. Принаймні, вчинив він потім саме в дусі класової ненависті: вимагав від доньки розлучитися з підступним чоловіком. Мовляв, що в тебе може бути спільного з цим дворянським нащадком? І чи знаєш ти, які плани він виношує? Коротше, квитки на літак вже є (розмова відбувалася в Києві). Змотаєшся з моїм помічником до Одеси, і там все оформлять за одну мить…
Так і сталося. Люся плакала. Плакав і Микола. Але Москва сльозам не вірила. Це здавна весь світ знав…
Коли чутка про те, чим закінчилося «дворянське» кохання, дійшла до Макара Онисимовича, він приховав неприємну новину від своєї дружини Палажки.
Життя тим часом не зупинялося. Невдовзі Посмітного знову запросили на весілля, тільки вже у себе, в селі Розквіт. Знамениті дід і баба бажали молодим доброго здоров’я та гарних діточок, обдаровували. Палажка з радістю дивилася, як одна молодиця, високо підібравши поділ сукні, танцювала на складених хрест-навхрест рогачах «зайчика-чеберяйчика» і штовхала Макара Онисимовича в бік:
— Мій, а ти пам’ятаєш, як ми у Єпішева гуляли на весіллі? Ех, шкода, не дозволив ти мені тоді потанцювати на рогачах… А тепер вже пізно.

Борис Дубров.