Розкажи, тиша,
Розкажи, як на світі буває,
Потривож письмена,
Що на камені сивому остигають,
Згадай обличчя, прочитай імена.
Розкажи, хай замре
Біль на серці, як було спочатку,
І з вій упаде
Краплею чистою, прозорою печалі,
Робко здригнувшись, зникне, помре.
Або краще… мовчи.
Хай нас зв’яжуть мовчання мережі.
Листопади, граки…
Замовкни, що буває на світі,
І про те, чого немає, замовкни.
Покажи, порожнеча,
Сірий камінь, засипаний снігом.
Чиясь яв і мрія
Тут залишилась, зеленим пагоном
Пробиваючись крізь ґрунт і літа.
Покажи, як віддав
Все, що було, долі проклятій,
Хто не зміг, не впізнав,
Не встиг — той герой безымянный,
Будь солдат він, сержант, лейтенант, генерал…
Або краще… постій.
Не тривож чиюсь пам’ять і душу.
Обернись чорнотою —
Я твій траур свічкою не порушу,
Не порушу вічний спокій.
Самота, друг!
Помовчимо в тиші про незнання.
Хай ні промінчик, ні звук
Не порушить хвилини мовчання,
У темряві, що застигла навколо.