У книгарні на Дерибасівській мені трапився на очі альбом репродукцій художника Петра Кончаловського. Перегортаючи альбом, я побачив свою улюблену «Бузок» і згадав присвячені цій картині рядки Мандельштама: «Художник нам зобразив глибокий обморок бузку…».
І згадалося ще, що репродукція цієї картини, що пахне весною, зображує свіжий, тільки зрізаний у саду букет обприсканого дощем бузку, висіла в моїй каюті, нагадуючи в далеких плаваннях незабутню Батьківщину…
Через «Бузок» Кончаловського у мене одного разу ледь не трапилися великі неприємності.
Було це восени 1964 року. Судно, на якому я тоді плавав, було побудовано в 1961 році, і в моїй каюті, як і в інших каютах членів екіпажу, висів портрет глави Радянського уряду Микити Хрущова. У рейсі матроси фарбували каюти, і під час фарбування моєї каюти портрет Хрущова кудись засунули. Не знайшовши портрет, я повісив на його місце репродукцію кончаловського «Бузку», куплену випадково в Одесі в комісійному магазині.
Заглянувши до мене помполіт, побачивши на місці портрета Хрущова «Бузок», прийшов у лють:
— Як ви посміли замінити портрет Микити Сергійовича Хрущова цим… цим…
Не знайшовши слів, він вискочив з каюти. А ввечері на дошці оголошень я прочитав, що наступного дня на партійних зборах буде слухатися моя персональна справа.
Але, на моє щастя, наступного дня з пароплавства була отримана радіограма, де говорилося, що Микита Хрущов рішенням Політбюро ЦК КПРС звільнений від усіх своїх посад, а замість нього Генеральним секретарем Комуністичної партії Радянського Союзу обраний Леонід Ілліч Брежнєв. Портрети Хрущова наказано зняти, книги з його промовами з суднової бібліотеки вилучити і з приходом до Одеси здати в партком пароплавства.
Помполіт, що зустрів мене на палубі, з вимученою посмішкою сказав:
— Вчасно ви повісили цю картинку. Вчасно…
Так я уникнув неминучого покарання…
Розглядаючи альбом Кончаловського, згадав ще одну історію, пов’язану з бузком.
Було це в Індії, в Мадрасі. Прийшли ми туди вночі. Після довгої і важкої швартовки я ледве дотягнувся до каюти і завалився спати. Прокинувся від яскравого сонця, що било в ілюмінатор, і протяжних криків, що доносилися з палуби. Швидко одягнувшись, я вийшов на палубу.
Трюми були відкриті. Напівголі вантажники вереницею, один за одним, піднімаючись по хисткій сходні на борт судна, несли на плечах мішки з рисом і, підбігаючи до трюму, скидали їх вниз. Там інші вантажники відтягували мішки вбік і укладали в акуратні штабелі. Мене здивувало, що незважаючи на наявність у порту всілякої вантажної техніки, рис вантажили вручну, як за часів вітрильного флоту. Але все пояснив стивідор. Індія — країна густонаселена. І якщо на навантаженнях рису працюватимуть підйомні крани, всі ці вантажники просто помруть від голоду…
А на кормі півколом сиділи індуси-ремісники. Одні, постукуючи сапожними молотками, пропонували нашим хлопцям відремонтувати взуття, інші виразно клацали перукарськими ножицями, пропонуючи постригтися, а треті, вигукуючи російською: «Шиємо сорочки, штани!», показували на лежачі біля їхніх ніг відрізи всіляких тканин.
Окремо від усіх, встановивши на кнехті мольберт, працював художник — висохлий старий. Він якось дивно закидав голову, тряс рідкою сивою бородою і раз у раз витирав брудною ганчіркою сльозячі очі.
Біля художника товпилися наші матроси. Він швидко і точно накидав на полотні їхні обличчя, так само швидко стирав, нервово ґрунтував полотно, малював порт, що стоять біля причалів пароплави і чайок, що кружляли над їхніми щоглами.
— Оце так! — захоплено сказав третій штурман Іван Карплюк, що підійшов до мене. — А схоже як! І недорого. За портрет всього три рупії бере.
До штурмана підійшов матрос Міша Крилов. Перед відходом у рейс Міша одружився. Весь екіпаж гуляв на весіллі матроса, але після виходу в рейс Міша ходив, як чумний. Нудьгував за молодою дружиною, і все в нього валилося з рук, за що він постійно отримував прочухана від боцмана.
— Іване Федоровичу, — звернувся Міша до штурмана, — поговоріть з художником. Може він Одесу зробить. Знаєте, обрив на Великому Фонтані і бузок. Там у травні бузку завжди повно. Улюблені квіти моєї дружини.
— Ти що? — здивувався Карплюк. — З чого він тобі Одесу зробить? Він що, був там?
— А… Ну так… — погодився Міша.
Художник подивився на Крилова і запитав англійською, що хоче цей хлопець.
Штурман переклав йому прохання Міші. Художник закивав головою, заусміхався, став мити пензлі, видавлювати з тюбиків фарби і, змінивши полотно, почав працювати.
Старий працював так швидко, так впевнено, ніби все життя провів під Одесою на Великому Фонтані, ловив з човна бичків і розглядав з моря високий обрив, всипаний навесні бузком.
Закінчивши роботу, старий показав на полотно:
— Гуд?
На полотні був бузок. Розпатланий вітром, обприсканий сонцем, він виглядав, як живий. А за бузком — святкове і велике — вгадувалося море.
Напевно, сам Кончаловський схвалив би цю роботу.
Увечері в маленькій каютці Крилова було тісно. Навіть капітан прийшов. Помацав навіщось полотно, відійшов і став розповідати, як у квітні сорок четвертого підходив з десантом до Одеси. Згруповані на палубі бійці, стискаючи автомати, вдивлялися в рідні береги, залишені восени 1941 року, шукали за димом пожеж Потьомкінські сходи і, хоча до травня було ще далеко, говорили:
— Чуєте, бузком пахне…
Наступного дня ми чекали старого. Багато хто захотів замовити такий самий бузок. Але він не прийшов.
А незабаром, закінчивши завантаження, ми вже відходили від причалу. Вночі я вийшов з машинного відділення і, замилувавшись місячною доріжкою, що простягнулася за нашою кормою, присів на кнехт, на якому стояв мольберт художника.
Підійшов радист. Він здав вахту, але духота в каюті не давала спати і радист вийшов на корму подихати свіжістю моря. Раптом радист засміявся:
— Ну й наробила справ цей бузок! Раніше радіограми додому давали рідко. І то пару слів: «Перебуваю там-то». А зараз — посидять у каюті у Крилова, помилуються його бузком і біжать у радіорубку написати: «Люблю, цілую!».
Якби слова радиста чув старий індус! Але він і без того, напевно, знав велику силу мистецтва…











