Так назвав свою «звітну» експозицію, відкриту 29 липня в Центрі української культури (вул. Польська, 20), художник-графік Михайло Пархоменко, якому настав «круглий» ювілей.
Воно вам треба, скільки йому стукнуло, — важливіше те, що «дерево життя» Міші Пархоменка пишно зеленіє і художник не пориває із зеленим молодняком: в експозиції зайняли гідне місце роботи учениць Михайла. Адже сам він давно є активним позаштатним співробітником одеської «худграфа», студенти та педагоги якого нерідко беруть участь в організованих їхнім «куратором» поїздках на пленер.
Михайло Пархоменко, маючи на творчому рахунку 65 персональних виставок, показав нині деякі свої композиції: чорно-білі та кольорові аркуші тиражної графіки, виконані в техніці літографії; акварелі та живопис олією. Одеське відділення Національної спілки художників визнало, що настав час висунути Пархоменка на звання заслуженого художника України. Його привітав телеграмою з ювілеєм голова правління НСХУ Володимир Чепелик. А колег на вернісаж прийшло дуже багато — одразу видно соціальний статус художника: саме соціальний, а не офіціозний.
Перш за все Михайло віддав належне своїм учителям: включив в експозицію їхні твори. Перший і головний учитель — батько, художник Іван Пархоменко (1916 — 1997). Два роки тому в місті Краматорську на Донеччині, де народився Михайло, Івану Пархоменку відкрили меморіальну дошку. Багато років батько Міші був головним художником цього міста і заснував там художній музей. Ще один учитель і наставник — одеський скульптор Микола Ясиненко (1932 — 2001). Колись він дав Михайлу рекомендацію для вступу до Спілки художників СРСР (а тоді вступити до творчої спілки було, ох, як непросто). «Уяви, — каже мені Міша, — цей художник за все своє життя жодного портрета Леніна не намалював! А писати любив жіночі портрети». На виставці — твори малої пластики, подаровані колись Миколою Ясиненком своєму «підопічному» Михайлу Пархоменку. В Одесі Ясиненко чи не першим почав робити скульптури з оргаліту, пояснив мені Михайло, — до речі, вельми пластичного, але й небезпечно токсичного матеріалу…
І ще один учитель — графік, що живе в Санкт-Петербурзі, майстер офорту Олександр Москвічов (р. 1937): якби сказали в сімдесятих, «селянин», як кажуть сьогодні — художник у стилі «етно». Дуже фактурні та колоритні його чорно-білі аркуші на теми російського села.
Учениці теж не підвели. Анна Васькевич, яка представила батик у змішаній техніці, із застосуванням рельєфної пасти, готується до вступу в НСХУ. Свої роботи показали Інна Пантелемонова, яка живе тепер у Києві, Алла Гонтар, Юлія Лавинюкова (м. Ізмаїл).
Михайло Пархоменко — перший в Одесі організатор групових поїздок художників на етюдну роботу: все почалося, пам’ятається, з села Ясски і для одеситів, а розрослося до міжнародних пленерних симпозіумів. За цю роботу Пархоменко навіть був нагороджений медаллю… «За сумлінну службу в прикордонних військах». Видно, дуже до душі припали командуванню прикордонних застав гостьові «десанти» художників! І то сказати — що військовий народ про художників знав? А тут — все як є: не п’ють, не гуляють, день-деньський над мольбертами горбатяться і красу таку видають, що у суворих воїнів, після артпроєкту «Обличчя кордону», очі, мабуть, на світ відкрилися. Причому учасники проєкту ще й картини для військових клубів дарують!
Ще один значний проєкт Пархоменка — це спільний з компанією «УкрФеррі» художній «десант» під назвою «З’єднуючи береги». На наданому компанією поромі 300 художників, мистецтвознавців, директорів музеїв України за два роки не раз пройшли маршрутами «Одеса — Батумі» та «Одеса — Стамбул». Тепер під патронатом президента СК «УкрФеррі» Олександра Курлянда готуються підсумкова експозиція та каталог морських і міських пленерів.
Крім цього, Михайло Пархоменко є художнім керівником артпроєкту «Спокуса» («Спокуса» українською: можна ще перекласти як «Іскушеніє»). «Нічого собі, — сміюся, — назва!» «Так усе наше життя — спокуса», — сміється у відповідь Міша. Проєкт працює вже 15 років, має сайт, і сотні художників з України та сусідніх країн здійснили в рамках проєкту ознайомчі робочі поїздки — до Сухумі, до Криму, до Вилкового і навіть до Гааги, Брюсселя та Парижа.
…У вересні нинішнього року відкриється чергова пленерна сесія «Карпати», що проводиться спільно з Державною прикордонною службою українського південного регіонального напрямку. Можна сказати, ювілейний, десятий, карпатський пленер. Дай-то Бог гарної погоди!
