Присвячую моїй сестрі Владиславі
Маленька дівчинка
З рудими косичками…
Мені здалося, що це моя сестричка,
Видно, помилилася з непривички.
А вона, така пустотлива,
Посміхнувшись, пальцем погрозила,
І сказала, ніби я, дивна,
На дорогу промінчик уронила.
А потім вона кудись втекла,
Виявилося, з Березнем пограти вирішила,
Правда, тут Зима раптом випустила жало,
Адже вона його до неможливості любила…
А Весна красивіша з кожним днем і старша,
Ось уже Квітень її на лавочці цілує,
Хмари йдуть небом маршем,
А гроза дощем каракулі малює…
Ось і стала дорослою дружиною,
Та, яка жартувала і сміялася,
Минуле накрилося пеленою,
Але в Червні чортик її трішечки залишився…











