Для Одеського національного академічного театру опери та балету 23 та 24 грудня — примітні дні. На підмостки з’явилася вистава, що прориває звичну застійну театральну рутину: молодіжний балет-гала «НУРІЄВ FOREVER» у постановці лауреата міжнародних конкурсів Вакіля Усманова.
Постановка присвячена пам’яті видатного танцівника та балетмейстера Рудольфа Нурієва (1938—1993), геніального та скандального персонажа світової балетної сцени, «неповерненця» та кумира театральних столиць, мільйонера та гомосексуаліста, який своїм оригінальним талантом перевернув традиційні уявлення про чоловічі партії в балеті і, врешті-решт, загинув від СНІДу.
Будь-які «присвячення» у творчості ризиковані. Однак у постановці Вакіля Усманова виявилося рівно стільки доброго смаку, щоб не запідозрити балетмейстера в зухвалості «поставити врівень з Нурієвим» якогось, навіть обдарованого, балетного соліста. Ніхто у виставі не «грає Нурієва», просто молодь танцює балетні партії, присвячуючи танець артисту, який заздалегідь оголошений недосяжним фаворитом Терпсіхори. До ідеалу можна лише прагнути.
І молоді солісти чудово проявили себе. Наш театр можна привітати з цінними придбаннями! Блискуче виглядала лірична пара Марії Полюдової та Володимира Статного: гарна техніка викликала на генеральній репетиції схвальні репліки іменитих танцівників театру; ідеальна статура, краса, чарівність, сексуальність (у контексті даної постановки остання якість дуже важлива), — словом, повний набір усього, що разом прийнято називати харизмою. Обидва солісти прибули до нас з Молдови і, як запевняє керівництво, вже запрошені та дали згоду на постійну роботу в трупу.

Яскраво виступила й інша молода пара, також дуже красива і пластична, яка виявила свій талант у характерному танці з елементами гротеску, — «панночка і хуліган», Микола Вореводін та Людмила Грекова. Дуже виразним був Вореводін і в танці з партнером-чоловіком — не менш виразним молодим солістом Дмитром Шараєм: хлопці дуже чисто виконали ексцентричну і глибоко ліричну сцену одностатевої любові, поставлену без найменшої фривольності, з відмінним смаком. Дуже гарним був танцювальний номер з умовною назвою «Поцілунок за Клімтом» у виконанні Катерини Кальченко та В’ячеслава Кравченка: танець пронизувала висока, романтична еротика. Чарівно виглядала на сцені молода солістка Альона Добрянська. Всі ці танцівники — наші, одеські. Дивлячись на них, віриш, що творчий прорив на нашій балетній сцені можливий.
І ще як необхідний!.. Новому головному балетмейстеру, заслуженому артисту Росії Юрію Васюченку дісталося важке постреставраційне спадщина: розбалансована, деморалізована, трупа, що втрачає кваліфікацію. «Спочатку навіть плакати хотілося від розпачу, — зізнався мені керівник трупи, — але тепер хлопці з таким ентузіазмом працюють! Їхнє ставлення до репетицій відповідальне до героїзму».
Та ще й погода, за активного потурання міської влади, створила форс-мажор: у день генеральної репетиції учасники вистави добиралися до театру, годинами просиджуючи в автомобільних заторах, а деякі, не дочекавшись маршруток, витрачали дві години на пішу «прогулянку» по горбистій кризі нечищених тротуарів. І це — балетні артисти: чи треба пояснювати нашому «недогадливому» горисполкому, чим ризикувала ця молодь?!
Скромне і сучасне рішення знайдено для декорацій вистави. Олексій Ботвінов, який тут же, на сцені, виконує деякі музичні партії на роялі, представляючи щось на кшталт «обличчя від автора», застосував тут свій досвід концерту з відеорядом (віджеї — Роман Топілов). Над сценою вивішено своєрідний тристулковий складень з великих екранів, на яких виникає то напівпроявлена, то яскрава проєкція. З’являються фотографії Рудольфа Нурієва, як портретні, так і у виставах. Причому, оскільки фотографія статична, танець солістів на сцені не напрошується на порівняння, — це ніби репліка молодих виконавців кумиру: «Ти недосяжний, але кожному з нас хотілося б у тебе вчитися». З’являються пейзажні та архітектурні мотиви. Все це ненав’язливо, і водночас на порожній сцені особливо виразно виглядають пластика танцюристів і костюми (художник — Наталія Баданіна).

Загалом вистава являє собою музично-пластичний колаж, об’єднаний наскрізною думкою. Це жодним чином не біографічна історія, це репліка про долю таланту, яка завжди драматична, а все життя таланту — це мистецтво і любов… і нічого більше. І цього йому більш ніж достатньо, щоб засяяти і загинути.
Сцени вистави «Нурієв назавжди» йдуть під музику Рахманінова, Моцарта, Чайковського, Віла-Лобоса, Вільямса, Асаф’єва, Верді, Прокоф’єва. Оркестром диригує заслужений артист України Ігор Шаврук.
Про постановника: Вакіль Усманов — москвич, мав у Москві свою балетну трупу, працював художнім керівником Академії хореографії (в СРСР — Московське державне академічне хореографічне училище), тепер живе в Австрії, працює на європейських сценах. Балетмейстерами-репетиторами вистави працювали народна артистка України Наталія Баришева, заслужені артисти України Юрій Карлін, Андрій Мусорін, Ніна Стоян, лауреат республіканського конкурсу Валерія Сотникова.
Гадається, цей балет буде цікавий одеситам і приверне до театру молодь. Ми теж «в галузі балету» дещо за давньою традицією тямимо. Тільки от чи втримати б цю благопридбану перспективну молоду трупу, втримати в театрі і в місті за будь-яку ціну! У січні, сказав мені Юрій Васюченко, чекаємо ще Максима Бернацького з Києва та Дениса Даниліна з Москви, і обох буде введено у виставу «Нурієв назавжди».











