До зали судового засідання Олексія супроводжують двоє конвоїрів-міліціонерів. Вже в металевій клітці знімають з нього наручники. Свою провину підсудний не заперечує. Достроково звільнившись із Ширяївської виправної колонії, не приходив, як це належить, періодично відмічатися у дільничного міліціонера. Погоджується, і затримання в жовтні, коли в кишені у нього знайшли дозу наркотику, було правомірним. Суддя виносить рішення: один рік і один місяць позбавлення волі. З урахуванням чотирьох місяців перебування в СІЗО, відсидіти доведеться трохи більше півроку.
НА ЗАСУДЖЕНОГО Олексія знову надягають наручники. Згаслий погляд, осунулося обличчя і якась безнадійна відстороненість від усього того, що відбувалося в судовому залі. Жодного слова на свій захист, жодних виправдань, жодних прохань про скорочення терміну. Суддівське рішення слухав, ніби не його воно стосувалося. Вдивляюся в обличчя чоловіка і не знаходжу найменшої схожості з фотографією життєрадісного хлопця-красеня, яку бачила раніше. Різниця між ними 19 років…
Івану Єгоровичу, батькові Олексія (імена змінені), і в страшному сні не могло наснитися, що коли-небудь йому доведеться бути присутнім на судових засіданнях, де на лаві підсудних сидітиме його син. З дружиною виховували його чесним, порядним, працьовитим. Таким він, власне, і ріс, у школі старанно вчився, по дому допомагав, поважав батьків. У матері душі не сподівав, все говорив, що дружина у нього буде обов’язково схожою на маму. У Івана Єгоровича та Анни Петрівни вища освіта, звичайно, мріяли, щоб і єдиний син закінчив вуз.
Альоша вирішив піти стопами батька, здобути спеціальність, пов’язану з обслуговуванням авіаційної техніки. Після закінчення школи вступив до авіаційного училища, успішно навчався. Зустрів там кохану дівчину, до закінчення навчання зіграли весілля.
Розподіл Олексій, завдяки батькові, отримав до Одеси. Працювали на одному підприємстві: батько — прибористом, син — техніком з електропостачання. Жили молоді у батьків. Коли через рік з’явився на світ улюблений і довгоочікуваний онук, тісно стало вп’ятьох у невеликій двокімнатній квартирі. На сімейній раді тоді вирішили: батьки беруть на повне утримання молоду сім’ю, а ті зароблені гроші відкладають на покупку однокімнатної квартири, куди переселяться Іван Єгорович з дружиною, а свою двокімнатну вони залишать дітям. Шість років прожили під одним дахом. Звичайно, не зовсім просто було уживатися, розбіжності та нерозуміння іноді виникали між молодими та літніми людьми, але в яких сім’ях вони не бувають. Тим більше, що розрядку у всі суперечки завжди вносив маленький Андрійко, якого дідусь і бабуся любили безмірно.
Коли була зібрана вельми значна сума для покупки квартири, несподівано невістка Алла оголосила, що вони їдуть до її батьків у Донецьку область, де влаштуються і придбають квартиру. Важко пережили від’їзд молодих Іван Єгорович та Анна Петрівна, особливо розставання з улюбленим онуком. Але що вдієш, не заважати ж сімейному щастю. А воно виявилося зовсім недовгим.
НА НОВОМУ МІСЦІ син з невісткою дійсно незабаром придбали двокімнатну квартиру, але в такому убитому стані, що півтора року Олексій її доводив до ладу. А, як тільки в капітально відремонтованій облаштованій квартирі стало можливим жити, Алла подала на розлучення.
— Повернувся син до нас, до Одеси, — розповідає Іван Єгорович, — зламаний і вбитий горем. Про його душевні переживання говорити не хочеться. Звичайно, став частенько заглядати до чарки. На наші з дружиною вмовляння, що життя на цьому не закінчилося, ніяк не реагував. На колишню роботу влаштуватися не зміг. Нову не знайшов…
Колишня дружина подала на аліменти, а платити було ні з чого. І, як то кажуть, пішло-поїхало, горе почав заливати горілкою.
Я, звичайно, його ні в якій мірі не виправдовую, — каже батько, — але серце болить від того, що все у нього пішло наперекіс через те, що не склалося сімейне життя. Адже Аллу він любить досі. Це почуття, вважаю, і завело його в трясину.
Минулого року Олексія судили як злісного неплатника аліментів на утримання сина. Присудили рік. Півроку відсидів у Ширяївській виправній колонії, потім умовно-достроково звільнили. Невістка пред’явила рахунок на виплату 15 тисяч гривень аліментів. Звичайно, ні в колонії син таких грошей заробити не міг, ні вийшовши на свободу. Ми з дружиною дуже любимо Андрійка, могли б напружитися, зібрати необхідну суму і виплатити все. Але не робимо цього, тому що не впевнені, що гроші підуть на утримання онука. Занадто жадібна до грошей колишня невістка, та й її мати. Можливо, це і стало причиною розлучення. Адже купувалася квартира на спільні гроші. Син у її ремонт вклав чималі кошти і власний труд. А потім його викинули за непотрібністю. Шлюборозлучний процес проходив без його присутності, ні про який поділ майна на суді мова не йшла. Так що все нажите залишилося колишній дружині. Хіба це справедливо? Знаю, що цю двокімнатну квартиру Алла здає квартирантам, а сама з сином живе в трикімнатній квартирі матері.
— Для рідного і улюбленого онука, — продовжує Іван Єгорович, — ми готові з дружиною все зробити. Чотири роки кожне літо Андрійко приїжджав до нас відпочивати, набирався здоров’я на нашій дачі на Тилігульському лимані. До школи йому купували все необхідне. Але невістці, очевидно, необхідні живі гроші. Суджу про це з такого факту. Дізналися, що Андрій вступив до того ж авіаційного училища, де навчалися його батьки, правда, на контрактну основу. Тут же написав листа Аллі і повідомив, що готовий оплачувати його навчання, нехай надішле реквізити банку, куди потрібно вносити гроші. Другий рік чекаю відповіді на свій лист. Виходить, така допомога їй не потрібна, а з чоловіка, якого, по суті, обібрала, хоче отримати 15 тисяч гривень.
У лютому Андрійкові виповниться 18 років. Хочу запросити його до Одеси. Нехай сам вирішить, що йому необхідно. Можу переписати на нього дачу, продати гараж. Власне, і гроші міг би покласти на його ім’я, але всі наші кошти банк «заморозив». Та й квартира, в якій зараз ми з дружиною живемо, дістанеться йому як прямому спадкоємцю.
ЗВЕРНУВСЯ до редакції Іван Єгорович, в основному, через переживання з приводу квартири. Знає, які квартирні афери нині провертаються ділками, щоб заволодіти нерухомістю, особливо старих людей. У нього і дружини вік солідний, люди вони хворі, тому дуже бояться втратити житло. А саме на такі роздуми наводять всі події, пов’язані з сином.
У прописці йому відмовили, документи знаходяться в міліції. Посадили за несплату аліментів, начебто, за законом, але хіба він якийсь небезпечний злочинець? Так, алкоголем зловживає, але наркотиками ніколи не балувався. Впевнений батько, що шприц з отрутою йому спеціально підкинули, щоб знову відправити за ґрати. Було б у сина нормальне сімейне життя, все було б інакше, вважає Іван Єгорович. А у нього і подружжя була б спокійна старість.
Тетяна ЖАКОВА.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











