ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

В житті все відбувається, як у театрі, за якимись чарівними законами, які, як виявляється, існують. Коли Юлі Панченко виповнився 21 рік, вона приїхала до Одеси з Сімферополя і одразу ж попрямувала до Одеської консерваторії (тоді вона ще не називалася академією).


Справа була у вересні 1995 року. Вступні іспити давно минули. «Ви спізнилися!» — беззаперечним голосом сказала дівчині народна артистка України, завідувачка кафедри сольного співу Галина Анатоліївна Поліванова. Юлі дуже хотілося вчитися в консерваторії. Добре ще, що про консерваторську школу педпрактики абсолютно випадково дізналася. Того вересня дівчина просто ходила консерваторією, але при цьому встигала постійно потрапляти на очі Галині Анатоліївні, і одного разу професор Поліванова не витримала. «Ходімо, — сказала вона. — Ви — нахаба, але ви просто зараз покажете, на що здатні». При цьому голос її звучав сухо і відсторонено. Засмучена Юля досить зносно заспівала арію Леонори з «Трубадура». Галина Анатоліївна запитала: «Хочете до консерваторії?». І, не дочекавшись відповіді, додала: «У нас якраз звільнилося місце на підготовчому курсі».
Усі роки навчання Юлія Панченко відчувала, що Галина Анатоліївна уважно спостерігає за її творчим зростанням. Дівчині було приємно хоч іноді чути слова схвалення від талановитого педагога, справжнього професіонала, людини, яка давно вже стала в Одесі легендою.
Додам, що давно вже знаю Галину Анатоліївну Поліванову і зовсім не здивований, що вона допомогла Юлії Панченко здійснити головну мрію — стати професійною співачкою. Я знаю десятки випадків, коли Галина Анатоліївна вітала талановиту молодь, і робила це завжди безкорисливо.
Юлії пощастило з педагогами. Спочатку вона вчилася у заслуженої артистки України Наталії Ютеш, а потім у заслуженої артистки України Аліси Джамагорцян. Вона так і каже: «Все, що я маю, — від моїх педагогів». Їй шкода, що з консерваторії, як сумісника, звільнили Наталію Ютеш (тоді всіх сумісників звільнили), але Аліса Джамагорцян виявилася чудовим педагогом. Слід обов’язково згадати ще про одного педагога Юлії — Валентину Миколаївну Григоренко, у якої вона навчалася в Сімферопольському музичному училищі.
У консерваторії вона багато працювала, робила помітні успіхи, але їй хотілося більшого. Одна справа — природна обдарованість, а інша — щоденна виснажлива робота, однак без неї в солістки ніколи не висунутися. Юлія почала працювати в Одеському оперному театрі у 2000 році. Там вона виконувала провідні партії: Тоску та Аїду в однойменних операх Дж. Верді, Мімі в «Богемі» Дж. Пуччіні. Зрозуміло, спочатку була стажеркою, потім «солісткою-разовиком».
У 2008 році головний диригент Одеської музкомедії Аркадій Григорович Певцов запросив Юлію Панченко на роль Розалінди в «Летючій миші». Чергове випробування вона пройшла успішно.
«В оперному театрі головне, — каже Юля, — музика, спів і пластика. У жанрі музкомедії додаються ще сценічний рух і сценічна мова. Мені, напевно, пощастило, що я за своєю природою пластична. Так що, як то кажуть, у танці я увійшла одразу».
Я наважився написати про Юлю Панченко, подивившись її введення в «Летючу мишу», тому що саме такою, як мені завжди здавалося, і повинна бути Розалінда. Особливо мене вразила сцена, де світська дама стає фатальною красунею в карнавальній масці, а ще мене підкорив її голос — красивий, сильний, справжній. Нехай він у деяких аріях звучав якось однопланово, але я впевнений, що через кілька вистав голос співачки збагатиться емоційними інтонаціями.
Цікава й інтерпретація ролі Маріци в однойменній опереті Імре Кальмана. Цю творчу роботу з дебютанткою підготувала засл. арт. України Наталія Завгородня, яка останнім часом була єдиною виконавицею ролі Маріци. Юлія Панченко дуже вдячна своїй наставниці за допомогу, а Наталія Іванівна задоволена ученицею. У цій ролі Панченко постійно змінюється. Переконливо і точно вона передає на сцені перетворення нерозсудливої молодої аристократки на жінку, готову пожертвувати всім заради любові. Я чомусь згадував уривок із сонета В. Шекспіра: «Не знаю я, як ступають богині, але мила ступає по землі», бо Маріца-Юля одночасно була на сцені і зітканою з уяви, і разом з тим реальною: богиня і проста смертна.
Творча кар’єра молодої обдарованої солістки Юлії Панченко в легендарному Одеському театрі музкомедії тільки починається, але в її послужному списку є вже дві ролі — головні і, безперечно, вдалі. А це вже чимало.
Ігор ПОТОЦЬКИЙ.
Фото Ю. САГІНИ.

у книголюбів
«Кожен весело йде провідати завзятий «Кріт»!»
Це рефрен гімну, яким у дні новорічних свят 1922 року вітав глядачів колектив театру мініатюр, що розташовувався спочатку в підвальному приміщенні (через що, власне, і удостоївся прізвиська «Кріт») колишньої їдальні Вукоопспілки в Театральному провулку (нині — провулок Чайковського), поблизу Катерининської вулиці, а потім перебрався до залу за адресою: Колодязний провулок (нині — вулиця Віце-адмірала Жукова), 9, у будівлю, що стала загальнодоступним закладом з офіційною назвою «2-й Малий театр».
Проіснувавши всього 16 місяців (перша постановка відбулася 12 березня 1921 року), він виконав для вітчизняної культури роль Ноєвого ковчега для людей, які проклали в подальшому нові шляхи в літературі та на естраді й досягли в жанрах, яким присвятили життя, вершин слави.
Секція книголюбів Будинку вчених на своєму засіданні заслухала та обговорила виступ заступника директора Одеського літературного музею Олени Леонідівни Яворської, присвячений публікаціям на цікаву тему.
Найбільш ємне уявлення про діяльність театру «Кріт» та членів його трупи дає автобіографічна повість нашої знаменитої землячки, поетеси та письменниці В. М. Інбер (1890 — 1972) «Місце під сонцем (Повість двадцятих років)», видана у 1928 році на основі свіжих спогадів про ті події. Звісно, і назва театру, і імена персонажів у творі змінені, але легко впізнавані. З тексту видно, що Віра Михайлівна виступала там не тільки як провідна актриса, але й як авторка репертуару, який регулярно (щотижня!) доводилося оновлювати. Створена в цей період для «Крота» і поставлена на його сцені сатирична п’єса у віршах «Пекло в раю», рукопис якої зберігається у фондах Одеського літературного музею, надрукована в альманасі «Дерибасівська — Рішельєвська» № 34 за 2008 рік.
У «Місці під сонцем» також дана прониклива характеристика творця «Крота», художнього керівника, сценариста, режисера, актора та конферансьє цього театру, загалом, головної фігури колективу — одесита В. Я. Тіпота (1893 — 1960), згодом організатора та художнього керівника Московського театру сатири (1924 — 1927), Московського театру оглядів Будинку друку (1928 — 1930), Московського театру мініатюр (1938) та ін.: «У нього було… дотепність, але якась відбита: вона мала відштовхнутися від чужої вигадки». І справді, усі його найвідоміші белетристичні праці — плід співавторства: лібрето оперет «Весілля в Малинівці» (1937 — 1938) — з Л. А. Юхвідом, «Вільний вітер» (1947) — з В. В. Вінниковим та В. К. Крахтом, і т.д. Дружба та творча співпраця В. М. Інбер та В. Я. Тіпота почалися задовго до виникнення «Крота» і не припинилися з закриттям цього театру, про що свідчать присвяти поетеси, передували віршам раннього періоду, і досвід спільного випуску книжки («Крихти-сороконіжки», 1925).
Іншим важливим джерелом відомостей про театр «Кріт» є мемуари Р. В. Зеленої (1902 — 1991) — «Розрізнені сторінки» (1987 р.), — яка потрапила до колективу, коли доля закинула її з родиною до Одеси, і залишалася в основному ядрі трупи до самого розпуску останньої, «граючи по п’ять ролей за один вечір». Акторська популярність Ріни Василівни була настільки велика, що про неї навіть склали частівку, яка потрапила до книги Є. Д. Уварової «Естрадний театр: мініатюри, огляди, мюзик-холи (1917 — 1945)» (1983, с. 75).
«Я служу в театрі
«Кріт» —
Справа нехитра.
Ніхто заміж не бере,
Кажуть — Зелена!»
Скупі рядки про інших артистів, що виступали на підмостках сцени «Крота», таких як Ілля Вершинін, Дмитро Кара-Дмитрієв, Дмитро Кеслер, Рафаїл Корф, Яків Кравцов, Володимир Ландау, Аркадій Погодін (Пілівер), Анна Черткова та ін., — можна зустріти в енциклопедії «Естрада в Росії. ХХ століття» (2004), газетних та журнальних статтях, і навіть, як не дивно, в офіціозі, що побачив світ у 2008 році, «Список пам’яток історії та мистецтва (могил) на 2-му міському кладовищі» (див. відомості про Розіну Ель-Марр (Айзенштайн), що містяться там).
Потрібні подальші цілеспрямовані зусилля, щоб пошуки матеріалів про театр «Кріт» увінчалися новими знахідками та відкриттями.
Едуард РАТУШНЯК.

Знайомий незнайомець
У жовтні до трупи Російського драматичного театру прийшов актор Альберт Каспарянц, випускник Студії кіноактора при Одеській кіностудії 1986 року, який потім продовжив свою акторську освіту в Ленінградському державному інституті театру, музики та кінематографії.


Після цього в Альберта були численні ролі в петербурзьких театрах і в кіно. А участь у телесеріалах — «Маски-шоу», «Менти», «Прииск», «Золото носорога», «Розвідники» та інших — принесла йому «широку відомість».
Виходячи зі свого акторського досвіду, Альберт Каспарянц цілком справедливо вважає себе актором усіх жанрів — від клоунади до драматичного, що дозволяє йому успішно увійти до репертуару театру. Одеські глядачі вже побачили його в ролях ректора семінарії у «Вії», батька Жульєна Сореля в «Червоному і чорному». Скоро в Альберта має бути вихід у ролі Іллі Телєгіна в «Дядьку Вані». А попереду робота над новими ролями, і дуже хотілося б, щоб Альберт Каспарянц, повернувшись до рідного міста, зміг успішно реалізувати свій акторський талант.
Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.
На знімку: «знайомий незнайомець» Альберт Каспарянц.

дитяча творчість
Цвіте і тішить нас «Цвітень»
Вокальний фольклорно-етнографічний ансамбль «Цвітень» в Одеській дитячій музичній школі № 4 був створений у 1995 році. Ідея створення такого колективу виникла у директора школи, заслуженого працівника культури України Сергія Івановича Литвинова, а керівником стала Олена Василівна Плешакова, нині — заступник директора з навчально-виховної роботи, викладач вищої категорії.
Олена Василівна у 1985 році закінчила Одеське музичне училище ім. Данькевича, а у 1990-му — Одеську консерваторію за спеціальністю «музикознавство». Організований нею через п’ять років дитячий вокальний фольклорно-етнографічний ансамбль був першим серед шкіл естетичного виховання нашого міста. У його репертуарі були старовинні українські та російські пісні, записані в селах Одеської області студентськими експедиціями консерваторії. Серед учасників експедицій була і студентка Олена Плешакова.
З часом репертуар ансамблю ширився, вбирав у себе популярні народні та сучасні пісні. Учасники «Цвітеня» виходять на сцену не тільки в російських костюмах — придбали вони і стилізовані українські вбрання. «Цвітень» — тепер зразковий фольклорний ансамбль, лауреат і дипломант міжнародних, всеукраїнських, обласних, міських конкурсів та фестивалів, побував з концертними програмами в багатьох містах ближнього та далекого зарубіжжя. Його виступи — найкраща пропаганда української музичної творчості. Юних артистів зустрічали оплесками в Польщі, Болгарії, Чехії, Німеччині, Фінляндії. У їхньому «послужному списку» — конкурс «Коляда» в Рівному, фестиваль «Родославчик» в Івано-Франківську, етнофестиваль у с. Космач тієї ж області, конкурс «Сергіївські зорі», фестивалі «Південний експрес», «Фантазії моря»… І всі ці виступи-змагання мають статус міжнародних.
Змінювалися покоління учасників «Цвітеня», але не змінювався його характер. Незмінною залишалася і відданість пісні. Створювалися ансамблі малих форм: дуети, тріо, квартет. Сьогодні практично існує два склади колективу — учнів ДМШ № 4 та випускників. Причому деякі випускники продовжують музичну освіту. Так, Лілія Майстренко, Наталія Ірикова, Настя Пивовар навчаються в Одеському училищі мистецтв і культури, Андрій Соколов — в ОДМА ім. А. В. Нежданової (він, до речі, автор фонограм для ансамблю та солістів). Багато випускників ансамблю і сьогодні беруть участь у концертах, творчих та благодійних заходах. Серед них і заступник директора з виховної роботи в СЗШ № 61 Анна Піменова.
Не спочиває на лаврах і керівник зразкового фольклорного ансамблю «Цвітень» О. В. Плешакова. Крім концертної діяльності, вона встигає також передавати свою майстерність педагога. Наприклад, проводила семінар про особливості роботи з фольклорним ансамблем на обласних педагогічних читаннях для викладачів міських та обласних шкіл естетичного виховання. Разом з директором ДМШ № 4 С. І. Литвиновим та солістками ансамблю «Цвітень» Н. Іриковою та Л. Майстренко проводила майстер-класи з фольклору України на міжнародному шкільному фестивалі в м. Оулу у Фінляндії.
У рамках конкурсу «Люди справи» на приз газети «Вечірня Одеса» О. В. Плешакова нагороджена дипломом за розвиток та підтримку фольклорних традицій. Невтомна людина, закохана в мистецтво і людей, вона у 2005 році стає солісткою ансамблю народної музики «Одеські музики», яким керує заслужений працівник культури С. І. Литвинов. Того ж року вона стала лауреатом муніципальної програми «211 одеситів — до 211-річчя Одеси». Так високо оцінили діяльність керівника дитячого фольклорного ансамблю «Цвітень». У «скарбничці» заслужених нагород О. В. Плешакової також подяки обласного управління культури, управління з питань культури та мистецтв міськради, міського голови. «За активну творчу діяльність, високий професіоналізм, підтримку національних традицій», — значиться в них.
«Цвітень» веде велику благодійну роботу. Завжди раді зустрічі з ним санаторій «Сонячний», де набираються здоров’я інваліди війни та праці, дитячий санаторій «Хаджібей». Ансамбль дарує свою пісенну майстерність школам-інтернатам. А діти школи-інтернату № 4 — його постійні підопічні.
«Цвітень» — незмінний учасник концертних програм. Не стали винятком і нинішні новорічні та різдвяні свята: подарунок усім нам — пісні, сповнені душевного тепла.
Марія ЖУКОВА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса