Так з повним правом можна сказати про зайнятих у прем’єрі безсмертної комедії М.В. Гоголя «Одруження», яка відбулася 18 та 19 квітня в Російському драматичному театрі. Очікування адміністрації театру, яка підбирала п’єсу спеціально для того, щоб усі актори, які цього року відзначають круглі дати (а таких у Російському театрі 10), змогли б блиснути на сцені в одному спектаклі, виправдалися.
Усі персонажі «Одруження», кожен з яких — справжня знахідка для талановитого актора, знайшли своє блискуче втілення на сцені театру. Думаю, що спектакль, поставлений членом режисерської колегії театру, режисером Олексієм Гірбою, надовго «закріпиться» в репертуарі як приклад яскравого успіху!
Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.
На знімках:
 Яєчня — народний артист України Олег Школьник;
 Фекла Іванівна та Аріна Пантелеймонівна — заслужена актриса України Юлія Скарґа та акторка Ірина Токарчук;
 Підколесін під шаленим напором Кочкарьова наважується просити руки Агафії Тихонівни — заслужений артист України Юрій Невгамоний, заслужена актриса України Лариса Коршунова та заслужений артист України Геннадій Скарґа.

У ляльковому — прем’єра
Попри скрутне становище цього театру для найменших, тут випускають прем’єри, і зал на виставах завжди заповнений. Так було і в неділю, 12 квітня, коли показували прем’єру вистави, поставленої львівським режисером, заслуженим артистом України Олександром Куциком за ліричною казкою О. Веселова «Сонечко і сніговички». Художник-постановник — Тетяна Улинець з Ужгорода. Музичне оформлення Олександра Куцика.

Невигадливий сюжет про двох сніговичків, які вирушають на пошуки Сонечка, щоб попросити його не приходити, бо дізналися, що з його приходом вони розтануть… А по дорозі вони зустрічають різних звірят, які з нетерпінням чекають на Сонечко. Наприкінці сніговички таки розтанули, але на їхньому місці виросли дві проліски. А дітям пообіцяли, що з приходом зими будуть нові сніговички…
Дія вийшла красивою і доброю. Артисти, які не ховаються за традиційною ляльковою ширмою, а водять по сцені своїх персонажів і не просто говорять за них, вони грають ці ролі — весело і органічно. Сніговичків, Білочку, Зайця, Ворона та Ведмедя зіграли: Ольга Опря, Іван Цуркан, Марина Замчевська, Дмитро Павлов. А спілкувалася з глядачами перед виставою і після неї нова завідувачка літературної частини театру Каріна Шрагіна, її дебют у цій ролі вдався.
Маленькі глядачі та їхні батьки добре сприйняли виставу і пообіцяли поповнити театральну колекцію дитячих малюнків на тему вистави.
От тільки прикро, що саме до двох дитячих театрів — лялькового та ТЮГу (Молодіжного театру) — руки у нашої влади, по суті, досі не дійшли. Виділяються якісь суми, на які серйозний ремонт не зробиш — ось підлатали дах, тепер хоч дощ не страшний акторам і глядачам. Але місту (і області) потрібні дитячі театри, в яких перші театральні враження дитини не затьмарювалися б руйнуванням, що панує тут, попри всі зусилля театрального колективу. Та й меценати мали б зрозуміти, що навряд чи є справа більш престижна, ніж створення повноцінного театру для дітей. Театр сподівається, а з ним і маленькі глядачі.
Людмила СОКУЛЬСЬКА.
На знімках: Марина Замчевська — Зайчик.

у творчих вузах Одеси
Нам вищий суд — оперний спектакль!
1 квітня минуло 50 років, як вийшов наказ тодішнього Міністерства культури про створення при Одеській консерваторії оперної студії. А у вересні Одеській консерваторії, тепер — музичній академії імені А. В. Нежданової, виповниться 95 років: це — перша консерваторія в Україні, вона була відкрита на місяць раніше за Київську. Відзначити обидві знаменні дати ВНЗ вирішив 22 квітня — святковим концертом педагогів ОДМА, які були колись її студентами, та нинішніх студентів кафедри оперної підготовки.
Сьогодні Одеська державна музична академія бореться за отримання статусу національної. Має на те право. Тому що, як прийнято говорити в одеситів, «не друга!». Минулого, 2006—2007 навчального року ОДМА ім. А. Нежданової посіла перше місце серед ВНЗ культури та мистецтв України в рейтингу ЮНЕСКО, посунувши столичну музакадемію на дві позиції. І була, крім того, нагороджена срібною медаллю Президії Академії мистецтв України за творчі досягнення. Цього року музичний ВНЗ визнано «лідером освіти» в рейтингу «Народне визнання-2007» (нагорода наздогнала героїв на початку 2008 року) серед 54 ВНЗ Одеської області. Врожай лауреатів усіляких музичних конкурсів минулого навчального року — 85 студентів та аспірантів.
«Будемо ставити співаку та актору таку ж високу планку, за якої виховували нас!» — сказала завідувачка кафедри, народна артистка України, кавалер двох орденів Княгині Ольги, в.о. професора Людмила Довгань, відкриваючи концертну програму своїх вихованців. Дія «Весілля Фігаро», перший і другий акти опери Моцарта в постановці режисера студії Богдана Барановського. Молодь, що постала перед консерваторською публікою, порадувала: це вже справжні артисти. Ну, а шліфуванню вокалу межі немає — було б що шліфувати, і у хлопців є гарні дані для розвитку. Оркестр — теж оперної студії, керував ним Ігор Шаврук.
— Закон музичного ВНЗ — оперний спектакль, — каже ректор ОДМА, професор А.В. Сокіл. — Симфонічний оркестр, солісти-вокалісти, хор, концертмейстери, акторська майстерність — все злите в оперній дії, опера — інтегрований продукт музичного навчального закладу. Вона — найвищий критерій і найвище художнє явище.
Щодо згаданого нами рейтингу ЮНЕСКО, то, як розповів Олександр Вікторович, першочерговий критерій тут — якість педагогічного складу ВНЗ, і нашій музакадемії є ким похвалитися: 75% наукової оснащеності, тобто — 75% педколективу складається з професорів, доцентів, народних та заслужених артистів; зі званнями — 56 осіб, у тому числі 6 народних артистів; професорів — 30, докторів наук — 12, кандидатів наук — 68. Є плани відкрити в ОДМА раду із захисту докторських дисертацій.
Пишається музакадемія і тим, що близько 90% складу Національного одеського філармонічного оркестру Хобарта Ерла — «її» музиканти.
І вже зараз щосили йде підготовка до четвертого міжнародного конкурсу піаністів пам’яті Еміля Гілельса, заснованого Одеською музакадемією. Конкурс заплановано на 20-31 жовтня 2009 року. Заявки вже приймаються…
…Але 22 квітня було свято опери, і майбутніх солістів (а може, і зірок) благословила зі сцени завідувачка кафедри сольного співу (32 роки на цій посаді!), народна артистка України, академік Галина Поліванова. Фінальною ж «Застільною» Д.Верді підспівував увесь зал — ветеранам пороху не позичати.
Валентина ЛЕВЧУК.

у галереях міста
Врожайний тиждень у середині квітня
У дуже скромній галереї НСХУ (на Торговій, 2, режим роботи: з 11.00 до 17.00, крім суботи та неділі, до кінця травня) 11 квітня відкрилася виставка робіт молодих і «не дуже молодих» художників, яку вони назвали «ПОКОЛІННЯ».
Від «Човнів» Наташі Лози до стилізованої карти Одеси Ігоря Паламаря, до дивовижно світлих міських пейзажів Зінов’євої, до стилізованого портрета Ольги Котової, біля якого згадуєш рядок
М. Цвєтаєвої: «Зігріти Чужу вечерю — житло своє спалю!»; до яскравих, впізнаваних робіт Андрія Коваленка, — все вмістила ця невелика, але містка за змістом виставка. Художники перебудовного покоління та покоління незалежної України (всього 21 учасник) принесли свої роботи на суд глядачам, розповідаючи про ті емоції, які сколихнули їхню уяву. Шкода тільки, що загальний вигляд галереї (стіни схожі на стіни художнього училища до його ремонту) не створює відчуття свята і весни, знижуючи значення виставленого.
В Одеському філіалі Грецького фонду Культури (Червоний провулок, 20, режим роботи: 10.00 — 19.00, крім неділі, до середини травня) відкрилася виставка чудового скульптора і педагога Таїсії СУДЬОЇНОЇ-КНЯЗИК.
Місце проведення не випадкове. Саме грецька культура принесла нам поняття гармонії, краси людського тіла, витонченості форми. Сюжети давньої міфології прочитані скульптором Судьоїною в сучасному контексті. Її «Пенелопа», загорнута в складки змієподібної теракоти, зворушлива, метафорична і точно передає відчуття тяжіння очікування.
Таїсія Георгіївна дуже вільно почувається в будь-якій техніці. Теракота, шамот, бронза, мармур — її матеріали. Портрет Анни Ахматової в мармурі досконалий, як рядки поетеси. Проходячи вулицями міста, раніше можна було побачити барельєфи роботи автора, але зараз їх необхідно розшукувати в стовпотворенні непотрібних реклам. А вже пам’ятному знаку на честь Анни Ахматової, що на 11-й станції Великого Фонтану, взагалі не пощастило — його обливали фарбою, розмальовували… Якось минулої осені мистецтвознавець Людмила Сауленко поставила запитання одному політичному «захиснику російської мови»: «А чи не важливіше відмити пам’ятник Ахматовій від бруду, ніж стояти біля наметів?». Відповіді, на жаль, не послідувало…
…У «Садах Перемоги» (пл. 10 квітня, 4, «Сади Перемоги», 4-й поверх, щодня до 15 травня) викладач педагогічного університету ім. К. Ушинського, молодий, креативний художник Олексій МАЛІК презентував творчий проєкт «Сфера тяжіння».
Впевнена, легка, струмлива лінія його малюнка передає пластику моделі. Відчувається насолода, з якою автор робить ці замальовки. Буквально бачиш, як літає його олівець, прагнучи вловити і закарбувати найменший рух моделі, як смачно йому малювати! Мені здається, що в душі Олексія Маліка йде постійне суперництво між колористом і малювальником. Погляньте на його «Доброго ранку», де суперечка лінії та кольорової плями вносить полеміку, іронію, створює психологічну напругу, об’єднуючи зображення в єдиний, цілісний образ.
Декоративний диптих («У червоній кімнаті», «У зеленій кімнаті») — веселий, іронічний, глузливий і над захопленнями Сходом з його інь-ян-розчленуваннями, і над Заходом з його фрейдистським обґрунтуванням. Автор створив візуальний образ настільки цілісний, що той не загубився на стіні «Садів Перемоги», обклеєній нещадними, «багатими» шпалерами.
У Міській художній галереї (Сабанєєв міст, 3, режим роботи: 11.00 — 18.00, крім середи та суботи, до 19 травня) відкрилася виставка ще одного викладача «худграфа» педагогічного університету імені Ушинського, доцента Олега НЕДОШИТКА.
Виставка називається «Чорним по білому». Представлені і малюнки з натури, і роботи, що демонструють трансформацію, стилізацію натури, і композиції, що розкривають хід думки автора, процес створення образу. Автор вміє так тонко передати в олівці тональні відтінки, що створюється враження, ніби використано колір («Бенкет скіфів», «Оголена»). Легкі, усміхнені ескізи «Сонет», «Незнайомка», «Ворожка» наповнені світлом і створюють враження, що весь простір залитий квітневим ласкавим сонцем. З іскрометним гумором, ніби відтворюючи процес спогаду та відтворення, побудовані «Забута мелодія» та «Музикант». Світлий, цікавий проєкт представив колорист, не побоявшись допустити нас у свої чорно-білі роздуми.
У фойє міської думи — виставка однієї картини відомого одеського портретиста Володимира ПРОХОРОВА, над якою художник працював дев’ять місяців: витлумачено образ Христа. Народилося, правду кажучи, щось епатажне, — як колись було сказано в Писанні: «Іди і дивись!».
Галя МАРКЕЛОВА.

«Велике свято гітарної музики»
Так назвала доцент ОДМА ім. А. В. Нежданової, лауреат міжнародних конкурсів Олена Хорошавіна перший відкритий конкурс виконавців на класичній гітарі серед учнів ДМШ та ДШМ, що пройшов 19 квітня в ДМШ № 2 ім. А. Глазунова.
У конкурсі, у двох вікових групах, взяли участь 34 юних гітаристи з міст Одеси, Південного, Ізмаїла, Рені, Білгорода-Дністровського, Іллічівська, із сіл Шабо, Великодолинське та Старокозаче. Організаторами конкурсу виступила дитяча музична школа № 2 ім. А. Глазунова, де вже давно активно і успішно культивується мистецтво гри на класичній гітарі.
Завдяки підтримці міського управління з питань культури та мистецтва, перший конкурс пройшов успішно, виявивши багато юних талантів. А завдяки допомозі спонсорів — всеукраїнської громадської організації «Українське реєстрове козацтво» та першого заступника отамана Одеського обласного козацького товариства, генерал-полковника Віктора Моісеєва — всі учасники отримали солодкі призи, а переможці — гідні нагороди.
Переможцем конкурсу в молодшій групі, до якої увійшли виконавці до 13 років, став учень ДМШ № 15 Святослав Лементарев. Друге місце дісталося учневі ДШМ № 6 Жені Васюченку, а учень ДМШ № 2 Микола Нецветаєв посів третє місце.
У старшій групі, до якої увійшли виконавці від 13 до 16 років, перше місце здобув учень ДМШ № 2 Іван Пірьчен. Друге місце за рішенням журі нікому не було присуджено. Філіп Бродарський, учень ДШМ з м. Південного та Діма Бахтін з ДМШ № 2, розділили третє місце.
Владислав Дьяченко з Ізмаїльської ДШМ удостоївся окремої нагороди за найкраще виконання твору українського автора. А нагороду за найкраще виконання творів Й.-С. Баха, які входили до обов’язкової програми для старшої групи, отримав Женя Павленко із с. Великодолинського.
За рішенням організаторів нового музичного конкурсу, який так успішно стартував 19 квітня, проводитися він буде раз на два роки. Тож юним любителям гри на класичній гітарі буде час підготуватися до нових творчих випробувань.
Олег ВЛАДИМИРСЬКИЙ.

виставки
«Піщинки часу»
Настільки вдалу назву дала своїй першій виставці новонароджена творча група «ІКС Плюс» — фотохудожники Сергій Гевелюк, Ігор Поляков та Костянтин Гроздев. Виставка відкрита з 14 квітня у Всеукраїнському центрі болгарської культури (провулок Віце-адмірала Жукова, 9, Грецька площа).
Ця виставка — благодійна акція: автори сподіваються, що поціновувачі мистецтва куплять будь-які з виставлених робіт, а виручені гроші підуть на лікування колеги — одеського фотохудожника, у якого серйозні проблеми із зором.
ЩО ЗАДЕКЛАРУВАЛА «ікс-група», так це протистояння спокусам цифрових технологій, з їхньою удаваною доступністю навіть дилетанту, і продовження традицій рукотворної фотографії — з її прихильністю до неінсценованого світу. Усі три імені «ікс» — не загадка для Одеси, у фотомистецтві відомі. Ігор Поляков та Сергій Гевелюк — лауреати муніципального конкурсу «Твої імена, Одеса», автори масштабного краєзнавчого художнього фотопроєкту «Одесі — з любов’ю і надією». Члени Національної спілки фотохудожників України. А Костянтин Гроздев був членом оргкомітету ще Спілки фотохудожників СРСР, а в 90-ті роки очолював оргкомітет зі створення такої ж творчої спілки в Республіці Молдова; заслужений фотохудожник Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), здобув безліч золотих, срібних і бронзових медалей і знаків за свої роботи, що брали участь у понад 300 міжнародних виставках.
Сергій Гевелюк, чия персональна виставка нещодавно пройшла в Художньому музеї, в «ікс»-зв’язці постає в тій же іпостасі ліричного камерного художника, зачарованого старовиною і «малими голландцями» — він відтворює на тонованих знімках улюблені голландськими майстрами натюрморти, фактури скла і металу, таємничо мерехтливі з напівтемряви. Виконані ним фотопортрети будуються на тонкому «сфумато», на грі півтонів. Він працює на межі живопису і фотографії. З портретами людей сусідять «портрети» котів — гордих одеських дворян.
У роботах Костянтина Гроздева положення, рухи і фактури не нав’язані, а побачені. Ось знімок «Хвиля»: бурхлива піна, хмара бризок, розвіяне вітром, закарбоване коливання потужної маси води — жодних фенів і тюлів не знадобилося, панує природа, чий вічний закон — мінливість. Те ж — «Осіннє море»: сліпуча піна, навік зупинені складки водної брижі, пористий сніг… Але особливо повчальна робота під назвою «Перший». На знімку — «глиняна людина»: суцільно покрита товстим зморшкуватим «коржем» зігнута фігурка вилазить з чогось настільки ж фактурного, в чому вгадується силует спортивного автомобіля; все це — на такому ж фактурно-живописному тлі грязьової місива. Ну, чим не авангардистський вишуканість, едакий «перформанс з інсталяцією»?! Ан, ні: це під час чемпіонату з баггі обрушилася така злива, що спортивне поле вмить перетворилося на трясовину і лідер гонки загруз у грязі буквально по вуха! Товстий шар налиплої грязі на людині та автомобілі виглядав дуже ефектно! К. Гроздеву залишалося клацнути затвором фотоапарата. А вже при виготовленні знімка застосувати єдиний «зовнішній» прийом — місцеве тонування, інакше сіра фігура на сірому була б нерозрізнюваною. Отже, навіщо створювати гламурні фактурні ефекти, коли їх можна помітити в природі?!
Фотознімки «чеховського» настрою показав Ігор Поляков. Вони елегійні, сумні, іронічні, зворушливі — і все, що на них відбувається, побачено, а не вигадано, хоча драматургія тут, безумовно, наявна. Зритий мільйоном ніг піщаний пляж (піщинки часу!..) порожній, і на ньому покинутий металевий каркас пляжного крісла: «Міжсезоння». На земляному ґрунті — дві зламані дерев’яні лави: «Двоє». Старенькі дощані лава і стілець притулені до дощаного паркану: «Старички». Виразно переданий характер поверхні дерева, бетону, піску, землі «грає», створює настрій. Речі одушевлені, а вся краса цього одушевлення в тому, що сценки «з життя речей» підгледіли випадково.
Так, виставка виправдовує свою назву: трьом фотохудожникам вдалося зупинити мить, передати в статиці фотознімка — біг часу, дати відчути його незворотність. Для Сергія Гевелюка це — «культурний час», пам’ять минулих епох; для Костянтина Гроздева це — безперервний рух всього і вся у світобудові, він фіксує фази цього руху. Для Ігоря Полякова час позначається у зносі повсякденних предметів, які спочатку були «потрібними речами», а через непотрібність перетворилися на маленькі пам’ятники Часу.
ЩЕ ОДНУ ФОТОЕКСПОЗИЦІЮ представив Сергій Гевелюк у виставковому залі «Уніон» (вул. Троїцька, 43) 18 квітня. Це персональна фотовиставка з циклу «Екологія міського середовища» — довгостроковий художньо-краєзнавчий проєкт, що здійснюється разом з обласним управлінням охорони об’єктів культурної спадщини. В рамках цього проєкту вже були експоновані фотовиставки «КотоВасія в Одесі», «Жив-був пес», «Пам’яті дівчини з веслом», «Без коментарів», «Одиниця зберігання», «Одеський Стоунхендж». Співавтори проєкту — Наталія Штербуль, Сергій Гевелюк, Ігор Поляков за підтримки директора Художнього музею Наталії Поліщук. Нова експозиція Сергія Гевелюка називається «Сходи старої Одеси». Вона присвячена Міжнародному дню охорони пам’яток історії та культури, заснованому ЮНЕСКО і що відзначається 18 квітня.
Готується до випуску фотоальбом С. Гевелюка «Сходи старої Одеси», фінансову підтримку виданню надало НВЦ «Екострой» (керівник — Володимир Суханов). До альбому увійшли 88 фотознімків; на виставці експоновано 57 робіт.
Сонячно відблискуючі сходи схилів; запаморочливі гвинтові «равлики» та їхні бездонні прольоти; старі парадні з мармуровими щербинами і чавунне мереживо «чорних» сходів; поліровані часом дерев’яні сходинки; візерункове кування поручнів і оголена дранка стель; пузаті дерев’яні балясини, гуркотливі дворові прольоти — все це старовинна Одеса: невже — «зникаюча натура»?! Адже кожні сходи в кожному під’їзді не занесеш до Держреєстру. Від кого ж, як не від самих городян, залежить зберегти неповторний вигляд старого міста… хоча б у кожному «окремо взятому» парадному?
Тіна АРСЕНЬЄВА.