пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Шановна редакціє, я — давній передплатник вашої газети. Вирішив поділитися і проблемами своїми, і радістю. Може, мій досвід комусь знадобиться в житті. І, зіткнувшись з бездушністю чиновників, як це сталося зі мною і стало великою моєю проблемою, він не опустить руки. Буде боротися за правду. Тому, що я на власному досвіді переконався: не всі чиновники — люди без серця. І це тішить.
Але почну спочатку. Тридцять дев’ять років я віддав роботі в ливарному цеху судноремонтного заводу № 2. У 1982 році пішов на пенсію, яка становила 142 рублі. Але роботу не залишив — до 1989 року трудився на своїй «ливарці». Оскільки ливарний цех вважається гарячим виробництвом, то й трудовий стаж обчислюється один до двох, тобто мій стаж склав (разом зі службою в армії) понад вісімдесят років (це без урахування роботи в колгоспі та двірником у школі № 80).
Коли я звільнявся з СРЗ, то виявив помилки в записах у трудовій книжці. Я, звичайно, звернувся до відділу кадрів з проханням внести відповідні зміни. Річ у тім, що моя професія була вказана неправильно, і виходило, що до гарячого цеху я ніби не маю стосунку. Однак новий начальник відділу кадрів прохання моє не задовольнив.
Переглянувши мою трудову книжку, він безапеляційно заявив: «Жодних виправлень я вносити не буду. У твоїй трудовій книжці і так вже є три печатки на написі «виправленому вірити»… Якщо таку книжку людям показати, нас же засміють, скажуть, що у відділі кадрів працюють ідіоти»…
Загалом, умовив він мене: я не став наполягати на виправленні.
І дуже пошкодував, що злякався, коли у 1994 році отримав пенсію в розмірі… шістдесят шість гривень. Це був шок. Звернувся за консультацією до юристів. І мене просвітили: якщо зможу роздобути на підприємстві платіжні відомості, за якими отримував заробітну плату, можна домогтися перерахунку пенсії в бік збільшення. Окрилений надією, я з’явився на рідний завод, але адміністрація тільки руками розвела: мовляв, нічим не можемо допомогти — документи зникли… І я повірив! Просто тоді і припустити не міг, що люди здатні поставитися настільки черство до долі людини, яка в їхнє ж підприємство все своє життя вклала.
Однак майже через десять років, у 2005 році, я дізнався, що заводська документація знаходиться в цілості й збереженні. Я від образи ледь не плакав: як могли керівники заводу так мерзенно брехати ветерану?! Невже ми потрібні лише поки здорові і працюємо, а постаріли — і все, ми вже сміття, людські відходи, яким і брехати не гріх?
Поїхав я на завод —  образа пече неймовірно. Ну, і не втримався, каюся, нахамив заводській адміністрації. І вона, адміністрація, в боргу не залишилася — «платіжки» мені не видали.
Довелося звертатися із заявою до прокуратури на водному транспорті. Там до мене поставилися як до людини. Затребували необхідні документи з СРЗ і передали мені. Для суду. Я дуже вдячний прокурору Київського району Одеси старшому раднику юстиції Олександру Василенку та помічнику прокурора юристу третього класу Гарегину Шахназарову за чуйність і розуміння проблем пенсіонера, за величезну підтримку в судовому процесі з перерахунку пенсії. Суд ще не закінчено. Але завдяки працівникам прокуратури я знову відчув себе людиною, повноправним громадянином своєї держави. Це, повірте, дорого коштує.
Дмитро ВОДОЛОГІН.
Ветеран праці, почесний працівник морського флоту СРСР.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса